“Це було в 1988 році… ще в Горлівці. Я була вагіτною старшою дочкою і їхала з Микитівки на дачу в Зайцеве.
В автобус набилося багато людей і чомусь між пасажирами зав’язалась суперечка навколо мови і «языка».
Одні стверджували, що Донбас – українська земля і споконвіку тут панувала українська мова, інші – що земля російська і «русский язык» тут пуп землі…
Крапку в лайці поставила старенька бабуся, яка за хвилину до цієї суперечки підняла ґвалт на весь автобус, щоб мені поступилися місцем. Бабуся подивилася суворо на найголоснішого захисника російської мови і спитала:
«Де поховані твої дід та баба? Прадід і прабаба…»
Чолов’яга сказав, що всі пращури поховані в Росії, бо батько приїхав на Донбас в 50-х…
Бабуся підняла вгору зігнутий від праці чорний палець і сказала:
«Оце я і хотіла почути! А мої дід та баба, батько та мати, прадід і прабаба поховані в Зайцеві! І всі вони були українцями, всі розмовляли українською. От і думай, чия тут земля і чия мова тут повинна панувати».
З того часу я не чула мудрішої і точнішої відповіді захисниками «русского мира» в Україні.
Зараз рідне Зайцеве тієї бабусі в вогні…”
Тетяна Малахова