24 лютого після 4-ї години ранку офіцер 95 ОДШБр Юрій почув бойову команду: “Увага, повітря!”
Це було вперше в моєму житті. Я маю бойовий досвід Донбасу, там ворог використовував і артилерію, і танки, але авіації майже не було.
В той момент я зрозумів, що ми не знаємо, чого чекати. Килимове бомбардування, масований ракетно-бомбовий удар – що це буде? Встояли… І почали працювати.
Спочатку їхні літаки відчували себе безкарними. Нахабно заходили на зручних для себе висотах і напрямках, здійснювали точні авіаудари.
В перші ж дні російська пропаганда жваво рапортувала про те, що українська ППО й авіація знищені, що росія досягнула повного панування в повітрі.
Зараз можемо констатувати, що ворог зі своїми літаками буквально жметься десь там на граничних висотах, на граничній дальності, тому що він нашою ППО просто “закошмарений”. Їхні літаки падають, як дохлі мухи.
Я тут воюю поруч з хлопцями, з якими був на Донбасі. Іноді виникає відчуття такого… дежавю.
Начебто взяли ці роки і вирізали, як у монтажі. І ми знову тут, знову солдати і воюємо з тим самим ворогом. Хоча характер бойових дій, звичайно, дуже суттєво змінився.
Справжня ефективність рахується не збитими літаками, а тим фактом, що ворог боїться свою авіацію застосовувати. Це означає, що ми все робимо правильно.
Ми виборюємо не просто землю, а майбутнє для наших дітей. Це справді те, що надихає.
Коли буває важко, усвідомлюєш, хто за твоєю спиною і просто робиш те, що маєш робити.
Ми дякуємо всім, хто молиться за нас, підтримує, в міру своїх можливостей допомагає Збройним Силам України.
Віра в перемогу вже переросла у впевненість. Але це не привід розслаблятись.
Це означає, що ми маємо докласти ще більше зусиль, ще більше сконцентруватися кожен на своєму місці. Коли кожен буде робити свою справу так, ніби перемога залежить від нього особисто, нас ніхто не здолає.
За матеріалами Головнокомандувач ЗС України, Фейсбук
Фото: Головнокомандувач ЗС України