Моя мама вибралася. На 15 й день під обстрілами та бомбордуваннями у Гостомелі. І що ви думаєте, вона робила там окрім сидіння 2 доби у погребі? Вона рахувала танки. Аналізувала напрямок ударної хвилі. Вона дивилася на потрощені вікна, і робила висновки, що їх треба клеїти не тільки по склу, а заводити стрічку на саму раму.
Моя мама вибралася. На 15 й день під обстрілами та бомбордуваннями у Гостомелі.
І що, ви думаєте, вона робила там окрім сидіння 2 доби у погребі (коли було ну… неможливо – після того як до неї вломилися вперше та після того було найгарячіше).
Вона рахувала танки та запам’ятовувала в якому напрямі вони їхали (та які саме) та розглядала деталі, що в них та як. Жаль в неї не було ні телефонного зв’язку, ні чіпу мозкового трансмітера, щоб зливати нашим всю інформацію.
Вона аналізувала напрямок ударної хвилі, – що вона руйнує не найближчі будинки, а йде через верх і рушить будинки трохи на відстані. Так, її профдеформація конструктора-авіа-шасіста працювала і тут – в її 73 роки в надзвичайних умовах.
Вона дивилася на свої розбиті вікна та робила висновки, що їх треба клеїти не тільки по склу, а заводити стрічку на саму раму.
Ще вона вивчила поведінку тих чи інших: хто чіпає, а хто ні, хто нахабний та рушить все, хто відчуває людей навіть коли не бачить, хто взагалі не знає, куди сховатися від всього того.
Вона надягала голубе пальто, щоб бачили, що “баба” та йшла на “перемовини”.
Розібрала свій телефон на частини, заховала сімку щоб не було видно гео-локацію та коли в неї хотіли телефон, сказала, що вже немає. У інших сусідів позабирали телефони. Не завжди це “пройде”, але все ж таки…
По дорозі на Київ – коли бачила Гостомель своїми очима – що з ним зробили – вперше плакала за 15 днів.
А коли дізналася по приїзду про сина, що наразі на фронті, то жах – нікому не побажаю ні відчувати таке самому, ні бачити.
Але моя мама – ще той Боєць.
Мій брат – ще той миротворець, навіть коли з автоматом. Що згуртовує навколо себе та генерує любов та підтримку.
Нехай скоріш все закінчиться, та всі зустрінемося… І живі, раді, щасливі і повністю вільні.
П.С. Забула додати, що вона “щоб відволіктись” почала писати роман про війну.
Може Сашко (син) візьме трохи людей у полон та вони поремонтують будинок.
Автор – Anna Gridina