На перший погляд, це питання – чи справедливо, коли закон не справедливий – є достатньо формально філософським і дискусійним.
Може скластися враження, що це питання не має відношення до нашого повсякденного життя. Але це тільки на перший погляд. Як тільки людина попадає у жорнова правоохоронної і судової систем, тоді починає усвідомлювати – що означає на практиці не справедливий закон.
Наше суспільство живе по законам, які приймаються невеликою групою людей, яких в результаті виборів і делегує суспільство до парламенту де і приймаються ці закони.
У нас закріплений принцип верховенства права, який в тому числі і передбачає наявність механізму законотворчості. Цей механізм і включає у себе демократичну процедуру виборів тих людей які в подальшому будуть творить закони і не менш демократичну процедуру прийняття законів, тобто регламенту
І обидві ці процедури повинні бути не тільки законними, але й справедливими. Будь яка не справедливість зразу ж може викликати суспільну реакцію і не сприйняття їх суспільством.
Ще древній Арістотель писав, що для того щоб суспільство продуктивно розвивалось, необхідно приймати закони, які більшість громадян буде вважати справедливими.
Питання справедливого прийняття законів є актуальним і для сучасної України.
Ні для кого не ж секретом, що Кримінальний процесуальний кодекс України в 2012 році був прийнятий у неконституційний спосіб.
В момент його фінального прийняття в 4 години ранку у залі Верзовноі Ради знаходилось лише 32 народних депутати, які мали конституційні повноваження віддати свій голос на підтримку цього кодексу, але на табло парламенту було зафіксовано 271 народний депутат який начебто голосував за його підтримку.
Ця процедура транслювалась по телебаченню і усі виборці могли особисто пересвідчитись, що в залі не було фізично 226 народних депутатів,необхідних для ухвалення цього кодексу.
Тобто,це був цинічний обман українського народу, який носив зухвалий характер, оскільки для українського народу було абсолютно зрозумілим неконституційність голосування за цей кодекс.
Але Янукович, ігнорував усі законні вимоги опозиції і громадських активістів не підписувати неконституційно прийнятий закон, підписав його і тепер він є чинним.
Я в той час був народний депутатом і головою профільного комітету і як уся опозиція категорично виступав проти прийняття цього кодексу.
В подальшому усіма доступними міні засобами привертав увагу суспільства до неконституційно ухваленого кодексу.
Я був не поодинокий в цьому. Багато фахівців,практичних працівників, громадських активістів тех активно виступали проти ухвалення цього кодексу, посилаючись на те, що він зруйнує правоохоронну і судову системи України і значно утруднить із діяльність.
Звертався я щодо неконституційності кодекса і до п’ятого президента і до чинного президента.
Але належної реакції не було.
Країна її правова система продовжує користуватись кодексом, який був ухвалений у неконституційний спосіб.
Хіба це може бути справедливим?
Адже за цим неконституційним колексом судять людей, позбавляють їх прав і свобод.
Впевнений, що і суді, в тому числі і Вищого антикорупційного суду знають, що здійснюють правосуддя за кодексом який прийнятий в результаті політичної корупції.
Але, як видно, роблять вигляд що їх це не стосується.
От і виникає логічне питання, а чи справедливо, коли закон не справедливий.
Відповідь, на мій погляд, однозначна – не справедливо.
Саме тому в нас таке негативне відношення до того що відбувається в правоохоронній і судовій системах.
Вони, в певній мірі,паралізовані, їх робота і її наслідки викликають справедливе обурення людей.
Хто знає, може на справді, головною метою неконституційного прийняття цього кодексу якраз і було те, щоб максимально паралізувати і заплутати кримінальний процес.
Якщо це так, то мета досягнута.