Дві кращі подружки, Оля і Віка, почали дружити з першого класу. Сиділи за однією партою, ходили в одні й ті ж гуртки. Оля вчилася добре, а Віка лінувалася, тому часто списувала у подружки. До старших класів дівчата стали звертати увагу на хлопчиків, а ті зазвичай задивлялися на Олю. Вона стала привабливою дівчиною, з нею було цікаво, вона багато читала. Подружка стала заздрити їй.
Дівчата росли в абсолютно різних за матеріальним становищем сім’ї. Оліни батьки все життя гарувалиорія, сім’я жила в невеликій квартирі. Вікин ж батько обіймав високу посаду в міській адміністрації, її мама не працювала. Віка зовні значно програвала Оле. Тому, щоб домогтися уваги хлопчаків, вона мало не кожен день міняла наряди.
Подружки закінчили школу, вступили до інституту. Одна вчилася на бюджеті, за іншу платили батьки. Як і раніше все хлопці упадали за красунею Ольгою. Куди б вони не приходили, їй говорили компліменти, запрошували на побачення.
А розряджена в дорогі шмотки Віка, не дивлячись на свій жвавий характер, залишалася осторонь. Це дуже злило її, вона стала заздрити кращій подрузі чорною заздрістю. А та нічого не помічала, та й на хлопців уваги не звертала.
Наближався день народження Вікторії. Своє повноліття вона вирішила святкувати в ресторані і поділилася з подружкою своїм планом:
-Я запрошу Влада, він мені давно подобається. Такий красень, у збірній інститутської з баскетболу грає. Мені здається, у нас все зростеться. Я собі такий костюмчик зашібенний прикупила, ніхто не встоїть.
Ольга підтримала її:
-Хороший хлопець. Я давно помітила, що ти до нього нерівно дихаєш. Впевнена, у тебе все вийде.
Але все сталося зовсім не так. Влад взагалі не помічав іменинницю, він відразу поклав око на гарненьку Оленьку: запрошував її танцювати, розповідав якісь смішні історії про їх збірну, просив телефончик. Дівчина як могла сахалася від нього, вона не знала, як перенаправити його увагу на подружку. Віка ставала все похмурішим.
З ресторану дівчата виходили останніми. Віка мовчала, а Оля намагалася виправдатися перед нею:
-Віко, не сердься на мене. Я ні в чому не винна.
-Ну, звісно, не винна вона. Я ж бачила, як ти перед ним хвостом крутила. Ти ж прекрасно знала, як я чекала цього вечора.
-Так, все не так було. Це він мене діставав, я не знала, куди від нього подітися. І взагалі, по-моєму, він просто бабій. Навіщо тобі такий?
-Я сама знаю, який він. Але подруги так не поступають.
Дівчата посварилися і перестали зустрічатися. Через пару років Оля закрутила роман з Сергієм. Вони стали разом жити, і дівчина була впевнена, що зустріла то самого, єдиного. Незабаром вона дізналася, що у них буде дитина. На її подив Сергій не зрадів цій новині:
-Оль, ну, ти що, маленька дівчинка, чи що? Яка дитина? Рано ще нам. Треба на ноги встати. Будуть ще у нас діти. Коротше, ти знаєш, що потрібно робити.
Оля обурилася:
-Так, значить, я одна винна? А ти що думав? Справа зробив, а тепер в кущі? Дитину я залишу. Але одна виховувати я його не повинна.
Сергій по життю виявився рохлей і, звичайно, важко було уявити його батьком, тому що він сам вимагав постійної уваги. Довелося підключати важку артилерію: з горе-батьком поговорив Ольгин батько:
-Що ж ти, нашкоднічал, і в кущі? Чи не вийде, хлопець. У дитини повинен бути батько. Зобов’язаний одружитися. Вибору в тебе немає.
Весілля як такого не було: розписалися і посиділи з батьками. Молоді зняли собі квартиру. Незабаром на світ з’явилася Машенька.
Оля була щаслива, вона розчинилася в доньці. А ось сімейне життя відразу не заладилося. Чоловік виявився егоїстом і жаднюкою. Ользі доводилося з боєм відбирати його зарплату, тому що потрібно було платити за квартиру, годувати-одягати дитину.
Але Серьога віддавав не всі, не міг він ображати себе, коханого: купував собі дорогі речі, ходив у фітнес-центр. Нічого з цим дружина вдіяти не могла, змирилася, вважаючи, що головне, що у Марійки є батько. Правда, скоро Сергій став скаржитися, що йому зменшили зарплату, мабуть, і на роботі він не дуже старався.
На перший день народження дочки сім’я вирішила не робити пишного свята, а просто самим прогулятися в парку, зайти в кафешку. Сергій пішов за вкусняшками, а Оля з Машенькою сиділи за столиком. Раптово її хтось покликав:
-Привіт подруга! Чи не визнаєш старих друзів?
Це була Віка, вона в компанії дівчат сиділа за сусіднім столом.
-Ух ти! Так ти тепер заміжня жінка. Дочка в тебе. А чоловік-то є?
-Так звичайно. Він он там, біля барної стійки.
-Оль, ми з тобою такі дурні були. Ну, що нам тепер ділити? Давай забудемо все, і знову будемо зустрічатися, як в минулі часи.
-Я згодна. Давай. А, до речі, ось і мій чоловік. Зустрітися. Це Сергій. Це моя подруга Віка, ми з першого класу були разом. А, знаєш, Викусь, приходь нам в суботу на обід. Приготую чогось смачненького. Посидимо, поговоримо.
-Звичайно, з задоволенням. Вибач, я побіжу, мене чекають.
Обід пройшов в невимушеній обстановці. Подружки згадували шкільні та студентські роки, грали з Машенькою. Розлучаючись, вирішили, що більше не втратять один одного.
А Серьога ставав все похмурішим. Платили мало, не було чим оплатити квартиру, нема за що купити дитяче харчування. Оля навіть до батьків звернулася за допомогою.
Але яке ж було її здивування, коли через кілька днів вона побачила на руці чоловіка новий годинник. Зрозуміло було, що вони дуже дорогі. Глянула в Інтернеті і була в шоці від їх вартості. Висловила Сергію:
-Ти чому купив такі дорогі годинники? Я займаю гроші у батьків, а ти шікуешь?
Відповідь чоловіка збентежив:
-Я весь час працюю на вас. Маю я право дозволити собі купити хоч щось вартісне?
-Не сперечаюсь. Ти заслужив, але вони коштують шалені гроші, а мені дитину нічим годувати.
-Не треба вважати мої гроші. А якщо щось не подобається, можу і піти.
Оля була жінкою розумною, тому зачаїлася, вирішивши подивитися, що буде далі. Дорогі речі стали з’являтися регулярно: то краватка брендовий, то бритва новомодна, то телефон останньої марки. Навряд чи чоловікові так підвищили зарплату, що він міг купувати все це. Зазвичай, такі подарунки дарують коханки, причому, небідні.
З кимось треба було поділитися своїми підозрами. З батьками було не можна, вдача у батька був суворий. Підхопивши Машеньку, жінка поспішила до подруги. Та зустріла її на порозі своєї розкішної квартири при повному параді:
-Ой, ти не зовсім вчасно, я тікаю на важливу зустріч. Ти щось хотіла?
-Мені треба було з тобою поділитися. Але бачу, що я невчасно. Гаразд, давай іншим разом зустрінемося, поговоримо.
-Пробач дорога, давай через пару днів зателефонуємо. Чмоки чмоки.
Йдучи, Оля помітила на комоді в передпокої красиву коробочку з золотими запонками з красивим чорним каменем в центрі. Подруга зрозуміла, що у Віки побачення, і не стала її більше затримувати. Вона подумала:
-Може, тепер Викуська пощастило зустріти стоїть мужика.
Через день у Сергія був день народження. З цього приводу Оля накрила святковий стіл. Коли чоловік повернувся з роботи, дружина зустрічала його в красивому платті. Сіли за стіл. Сергій згадав:
-Піду руки помию.
Він засукав рукава, і Оля побачила ті самі запонки, які лежали в передпокої подруги:
-Звідки у тебе такі запонки?
-Так, мужики на роботі скинулися. Що, сподобалися?
Знаю я цих мужиків, – голос жінки тремтів, на очах були сльози, – я бачила ці запонки у Віки. Значить, ти з нею зустрічаєшся?
Забирайся. Збирай свої речі, і пішов геть.
-От і добре. І піду. А то я не знав, як тобі сказати. Ти дістала мене, тобі тільки гроші мої потрібні. А Віка любить мене по-справжньому і цінує мене як чоловіка.
У той же вечір Сергій пішов. Оля дуже переживала зраду найближчих людей. Незабаром вона поїхала в інше місто. Знайшла на роботу. Перший час з дитиною допомагала мама. Потім життя налагодилося.
Минуло двадцять років. Ольга давно була одружена з порядною людиною. У них підростав син. А Маша була вже дорослою дівчиною, студенткою.
Якось увечері Машенька повернулася з інституту і сказала матері:
-Мам, до мене після занять на вулиці підійшов якийсь мужик і сказав, що він – мій рідний батько. Звуть Сергієм. Дивний якийсь.
Оля не встигла нічого пояснити дочці, як пролунав дзвінок. Вона трохи прочинила двері і побачила свого колишнього. Він був зарослий, погано одягнений, від нього пахло спиртним. Жінка строго запитала:
-Що треба? Навіщо знайшов нас?
-Я хочу бачити свою дочку.
-Ти прекрасно жив без неї двадцять років. Аліменти не платив. Що тепер-то схаменувся? Як дізнався, де ми живемо?
-Це моя справа. Поклич дочка.
Ник я кликати не буду. Зараз повернеться мій чоловік і викине тебе.
-Якщо хочеш, щоб я пішов, грошей дай. Мені жити нема на що. На роботу не беруть через інвалідність.
-Це твої проблеми. Забирайся. Ніяких грошей я не дам.
-Добре, якщо ти не даси, дочка дасть. До суду на неї подам, на аліменти. Утримувати мене повинна. Я ж батько.
-Подавай, куди хочеш. Нічого в тебе не вийде. А якщо не підеш, викличу поліцію.
Сергій довго довбав в двері, поки не повернувся чоловік Олі. Він швидко пояснив Сергію, де вихід. Більше вони про нього нічого не чули.
Виявилося, що з Вікою життя теж не склалося. Зрозумівши, який Сергій насправді, вона швиденько вказала йому на двері. Їй не потрібен був мужик, який готовий був жити за її рахунок. Так, і взагалі, не було у неї ніякої любові, вона просто хотіла помститися кращої подружки. Так і мотався він все 20 років.
Навряд чи життя чогось навчила Сергія. Але, все-таки, може бути, після зустрічі з дочкою він зміниться? А ви як думаєте?