Українці, які знаходяться у пошуку роботи за кордоном, стикаються з ризиком стати жертвами торгівлі людьми. Ця небезпечна практика існувала ще до повномасштабного вторгнення рф і залишається актуальною до сьогодні.
Одна з жінок на умовах анонімності розповіла про трагічний досвід, який їй довелося пережити ще до початку війни.
У пошуках роботи куховарки в Польщі, вона натрапила на оголошення у соціальних мережах у 2020 році. На перший погляд, пропозиція виглядала звабливо, адже обіцяли хороший заробіток за 8 годин робочого дня з вихідними.
Жінка вже мала певний досвід роботи за кордоном і не підозрювала, що потрапить у ситуацію жахливого обману. Прибувши на місце, її і інших працівників позбавили паспортів, що наразі здавалося легкою формальністю, але вже насторожило жінку. Поступово ставало очевидним, що вони опинилися в оточенні жорстоких роботодавців, які нав’язували нелюдські умови проживання і праці.
Постраждалих примушували працювати по 18 годин на добу без вихідних, при цьому заробітна плата була смішно низькою і не покривала навіть мінімальних потреб. Умови проживання були також нелюдськими, забезпечені лише мізерними ліжками та поганими санітарними умовами. Стояли двоярусні ліжка, ліжко біля ліжка. Пройти було неможливо, тільки боком.
Більше того, у разі хвороб не надавали жодної медичної допомоги, людям навіть не давали відпочити.
По мірі того, як люди намагалися вийти з цього жахливого положення, до них застосовували жорстокі погрози і штрафи. Багато з них не могли втекти і знаходились у полоні без надії на допомогу.
“Там був півтораметровий паркан, усюди камери. Коли прийняли рішення, що ми мінятимемо роботу і не будемо в пані працювати, почалися жахливі погрози мені особисто, моїй родині. Говорили, що я тебе знайду, твою дитину, розправлюся. Це жах…” – згадує українка.
Однак, жінці вдалося розробити план втечі, і вона зуміла перехитрити роботодавців та звільнитися. Вона підпоїла сина господині та викрала свій паспорт. Після чого втекла. Для цього вона взяла драбину та поставила її до огорожі і тільки тоді змогла перелізти через нього.
Проте, досвід страшного кошмару залишив невиліковний слід у її пам’яті.
“Коли син приніс паспорт, посеред ночі довелося перелазити через той півтораметровий паркан, щоб звільнитися. На дорогу гроші віддавали всі українці, хто скільки міг, щоб я могла доїхати до Варшави. Є місто Груєць. З Груйця до Варшави, а з Варшави до Рівно. Дуже важко це згадувати”, – поділилася українка.