Більше 10-ти років я працюю в Італії. За весь цей час купила двом своїм донькам по однокімнатній квартирі. Але згодом їм стало цього мало. Тоді я ділила свою зарплату на дві частини і надсилала кожній, а вони вже там самі вирішували, що їм купувати.
Мені нещодавно виповнилося 67 років, уже більше 10 років минуло, як я працюю в Італії. Мене вмовила їхати моя тітка вже давно, я погодилася. З чоловіком у нас були не дуже добрі стосунки. Не знаю, чому я вибрала саме його та мовчала завжди. Я заміж за Ярослава вийшла в 19 років.
На початку наше подружнє життя було добрим. Жили ми на той час в одній хаті моїх батьків. Правда, хатинка була вже його зовсім старенькою, але нічого кращого Ярослав не міг мені запропонувати, адже йому самому було ніде жити.
Потім у нас народилися дітки, але стосунки кращими не стали. Ярослав ходив трохи на роботу, наче й заробляв, але тих грошей я ніколи не бачила, мені давав якісь копійки, якщо так можна сказати. Добре, що нам допомагала моя мама, не знаю, як би я впоралася без неї.
Коли мої доньки стали вже дорослими й почали самостійне життя, я вперше серйозно задумалася над своєю власною долею.
На той період у нас все було настільки недобре в матеріальному плані, ми навіть себе не могли добре прогодувати, а ще потрібно було й донькам допомогти хоч трохи. Тому обидві вони пішли жити до своїх чоловіків, ми навіть не мали за душею хоч трохи грошей, щоб їм дати. І тій, і тій, на жаль, трапилися не дуже добрі свекрухи. Складно їм там було, адже чужа хата – чужа правда.
А згодом були якісь такі часи, коли люди з нашого села почали їхати на заробітки за кордон, хто куди, але найбільше до Італії. Однією із таких була моя тітка, можна сказати однією з перших.
Після поверненні з Італії, тітка Олена зайшла до мене в гості. За 5 років на заробітках, вона зробила дуже гарний ремонт в будинку, купила нову техніку, змінила усі меблі на дорогі і якісні, дах перекрила, паркан найкращий в селі поставила, усі сусіди були здивовані і люди в селі заздрили їй.
Сиділи ми з маминою рідною сестрою й говорили. Та зайшла мова про те, чи я не хочу разом з нею поїхати? Вона впевнено запевняла мене, що там я зможу змінити своє життя на краще й грошей добрих заробити та забезпечити багате життя собі і своїм дітям. Ну хто про таке не мріє?
Я обіцяла, що подумаю, але вона сказала, щоб я швидше приймала рішення, бо часу було дуже мало, а вона вже знайшла хорошу роботу для мене. От я і погодилася. А що мені було чекати? Тітка Олена по приїзду відразу знайшла для мене роботу. Тоді я була налаштована заробити донькам на хороше житло, допомогти їм, аби ті жили у своїй власній квартирі та не слухали докорів від чужих людей, що вони прийшли в їхню хату ні з чим. Відверто кажучи, мені це підказувала зробити совість.
Ось так і вийшло, за 6 років роботи я купила своїм донькам кожній по квартирі. Вони були невеликі, однокімнатні, але таке житло в наш час – це мрія кожної сімейної пари, яка не має власного даху над головою. І протягом цих шести років один або два рази на місяць спаковувала сумки з продуктами та передавала донькам. Ділила я усе завжди порівно між ними, аби не сперечалися між собою та не ображалися на мене.