facebook

Тарас і його пророцтва: голос Шевченка потужний, як ніколи

Тарас і його пророцтва: голос Шевченка потужний, як ніколи.

9 березня святкуємо день народження Тараса Шевченка. У дні потрясінь, революцій та війни Кобзар як ніколи актуальний. Тарас був поруч із нами під час Революції Гідності, сьогодні у його рядках знаходимо силу, віру і наснагу. Зібрали вірші Тараса Шевченка до дня народження поета.

Напередодні російсько-української війни, що почалася 24 лютого 2022 року (щойно виправила 2014 на 2022: одруківка за Фройдом: авжеж, війна почалася 8 років тому), ми з 11-класниками саме повторювали творчість Т. Шевченка, готуючись до ЗНО. Обговорювали, що слова Кобзаря актуальні як ніколи. Аналізували рядки з його текстів і відзначали: майже 200 років минуло, а майже нічого не змінилося — ані в самій Росії, ані у відносинах України та нашого агресивного сусіда. Видно, як і тоді, росіяни досі вважають нашу землю своїм шматом і не можуть примиритися з тим, що Україна — давно суверенна держава.

Серед ключових, на мою думку, Шевченкових текстів є слова, можливо, не настільки відомі, щоб лаконічно процитувати на банерах або білбордах. Але вони пророче перегукуються з нашою сьогоднішньою війною з «русскими освободителями». Тарас як у воду дивився.

Почитаймо, що саме писав Кобзар і які вічні образи й коди вивів у своїх текстах. Як учителька, я впевнена: тепер Шевченкова поезія не буде надскладною для учнів. Юні українці отримали експрес-курс патріотизму від Росії й усе написане відчувають зараз на собі.

Універсальний образ російського «царя»
Цілі й наміри у росіян на всі часи однакові, це ми читаємо вже в перших рядках сатиричної поеми «Сон», хоч Т. Шевченко і не називає прямо, але ж ми розуміємо, про кого тут ідеться:

У всякого своя доля

І свій шлях широкий,

Той мурує, той руйнує,

Той неситим оком

За край світа зазирає,

Чи нема країни,

Щоб загарбать і з собою

Взять у домовину.

Як не називай російських лідерів — царями або президентами, а їхню країну — імперією чи федерацією, та в той час, як увесь світ прагне змін, розвитку, комфорту, добробуту й має за головні цінності людські життя та гідність, «сучасна» російська суспільно-політична система демонструє нам абсолютно традиційну ментальність: батюшку-царя треба боятися, самостверджуватися коштом нижчих за рангом та, якщо вже відверто, щиро знущатися над народом. А народу подобається…

Дивлюсь, цар підходить

До найстаршого… та в пику

Його як затопить!..

Облизався неборака;

Та меншого в пузо —

Аж загуло!.. А той собі

Ще меншого туза

Межи плечі; той меншого,

А менший малого,

А той дрібних, а дрібнота

Уже за порогом

Як кинеться по улицях,

Та й давай місити

Недобитків православних,

А ті голосити;

Та верещать; та як ревнуть:

«Гуля наш батюшка, гуля!

Ура!.. ура!.. ура! а-а-а…»

(«Сон»)

Наше найближче майбутнє
Попри нашу толерантність у країні до російської мови зараз охочих повністю перейти на державну значно побільшало. Особисто знаю кілька таких людей. І далі, гадаю, буде більше: усій Україні набридла «спецоперация рускіх братьев», аби «захистити російськомовних від нацистів та бЕндерівців». І в Маріуполі, і в Харкові, і в Мелітополі, і в інших містах –бандерівці вже всюди.

Штовхаюсь я; аж землячок,

Спасибі, признався,

З циновими ґудзиками:

«Де ты здесь узялся?»

«З України». — «Так як же ти

Й говорить не вмієш

По-здешнему?» — «Ба ні, — кажу, —

Говорить умію,

Та не хочу».

(«Сон»)

Росіяни
У багатьох творах Тараса — один в один риторика сучасної російської пропагандистської машини. І про «братську любов»:

По закону апостола

Ви любите брата!

Суєслови, лицеміри,

Господом прокляті!

(«Кавказ»)

Не так тії вороги,

Як добрії люди —

І окрадуть, жалкуючи,

Плачучи, осудять…

(«Не так тії вороги…»)

І про «допомогу іншим»:

Та ще й хочем

Других просвітити,

Сонце правди показати…

Сліпим, бачиш, дітям!!

Все покажем! Тільки дайте

Себе в руки взяти.

Як і тюрми мурувати,

Кайдани кувати —

Як і носить!.. І як плести

Кнути узлуваті, —

Всьому навчим! Тільки-дайте

Свої сині гори

Остатнії… бо вже взяли

І поле і море.

(«Кавказ»)

І про жагу приєднання: уже кожен народ під Росією «на всіх язиках все мовчить». Тепер же треба Україну назад у імперію з її автозаками та несвободою слова:

А зате!

Якби ви з нами подружили,

Багато б дечому навчились!

У нас же й світа, як на те —

Одна Сибір неісходима!

А тюрм, а люду!.. Що й лічить!

Од молдаванина до фінна

На всіх язиках все мовчить,

Бо благоденствує!

(«Кавказ»)

«Братські народи»

Оглухли, не чують;

Кайданами міняються,

Правдою торгують.

І Господа зневажають,

Людей запрягають

В тяжкі ярма. Орють лихо,

Лихом засівають,

А що вродить? побачите,

Які будуть жни́ва!

Схаменіться, недолюди,

Діти юродиві!

(«І мертвим, і живим, і ненародженим»)

І звісно, як не бути вдячним за бідність, війну та смерть «царю», як не любити його за все:

Тіль[ки] де-де православні

По углах стогнали

Та, стогнучи, за батюшку

Господа благали.

(«Сон»)

«Цар» очима українців
Фінал поеми «Сон» — наочна ілюстрація того, що зараз відбувається в Російській Федерації. Тиран наганяє страху на своїх рабів підлеглих, але все це вже ніби провалюється крізь землю, диктатор втрачає підтримку, усе, що він вважав «своїм», зникає, і першими, як ми сьогодні бачимо, зникають російські солдати.

Як крикне

На самих пузатих —

Всі пузаті до одного

В землю провалились!

Він вилупив баньки з лоба —

І все затрусилось,

Що осталось; мов скажений,

На менших гукає —

І ті в землю; він до дрібних —

І ті пропадають!

Він до челяді — і челядь,

І челядь пропала;

До москалів — москалики,

Тілько застогнало,

Пішли в землю; диво дивне

Сталося на світі.

Українці ж утратили останній страх: не лише не бояться агресора, а й висміюють його. Для нас Путін — жалюгідний божевільний боягуз, який зараз шаленими темпами втрачає свої ресурси, «прикриття», його невмотивована армія виявилася мильною бульбашкою:

Дивлюся я, що дальш буде,

Що буде робити

Мій медведик! Стоїть собі,

Голову понурив,

Сіромаха. Де ж ділася

Медвежа натура?

Мов кошеня, такий чудний.

Я аж засміявся.

Пам’ятаймо, браття й сестри: коли ми сміємося з ворога, він стає маленьким, нікчемним і нестрашним.

Пророцтво та заповіт Тараса
«Нема на світі України, немає другого Дніпра» тепер не просто хрестоматійні рядки. Зараз для кожного з нас вони набувають сакрального значення: наша країна — найбільша цінність, ми готові битися за неї, бо вона — найкраща.

Наступні слова є пророчими: і про наші національні голос і гордість, і про кров, яку проливаємо у війні, і про зволікання Заходу щодо допомоги.

Настане суд, заговорять

І Дніпро, і гори!

І потече сторіками

Кров у синє море

Дітей ваших… і не буде

Кому помагати.

(«І мертвим, і живим, і ненародженим»)

І попри те, що зараз не маємо міцного плеча Європи, на яке можна спертися, знаємо, що переможемо:

Борітеся — поборете!

Вам бог помагає!

За вас правда, за вас слава

І воля святая!

(«Кавказ»)

У посланні «І мертвим, і живим, і ненародженим» Шевченко дає нам абсолютний рецепт успіху:

І оживе добра слава,

Слава України,

І світ ясний, невечерній

Тихо засіяє…

Обніміться ж, брати мої.

Молю вас, благаю!

(«І мертвим, і живим, і ненародженим»)

Ми сьогодні обійнялися, Тарасе. Об’єдналися так, як ніколи досі. Хтось захищає нашу свободу зі зброєю в руках, хтось веде інформаційну війну, хтось дбає про біженців, купує їм необхідні речі та їжу, створює прихистки, хтось переказує гроші та закуповує необхідне, евакуює, рятує з-під завалів, хтось дбає про своїх близьких і вже будує план відновлення. Усі важливі і потрібні. І надалі тримаймося таких загальнонаціональних обіймів, аби разом побачити нашу перемогу й відновити державу. Усе буде Україна!

Джерело.

Close