Пряма мова лікаря-анастезіолога:
“Я за професією лікар-анестезіолог, на півставки працюю в пологовому будинку. Часто присутній під час кесарських, зазвичай ця операція за складністю не відрізняється від загальнохірургічних, найчастіше планова, єдине обмеження в анестезії – використовуємо тільки епідуральну (вводиться через катетер в стовбур спиного мозку, пацієнтка залишається в свідомості).
Кадри зустрічаються різні, адже у нас єдиний пологовий будинок в райцентрі, бувають і алкоголічки, і бездомні, і наркоманки. Однак одна історія запам’яталася мені більше за інших.
Доставили одного разу до нас жінку по швидкій, років 30. Поки вона була на УЗД, нам розповів фельдшер:
– Чоловік у цієї дамочки ревнивий і не пустив в пологовий будинок, нічого, каже, чужим мужикам в руки віддаватися.
– А у неї перейми 8 годину вже йдуть, серце у плода ледве б’ється, кровотеча. Повитуха пологи приймала, жінка і впросила її швидку викликати.
– Чоловіка вирубати довелося, на рожен ліз, так і привезли породіллю. На столі ми мали тазове передлежання, зупинку родової діяльності, відшарування плаценти та подвійне обвиття. Серцебиття плоду було низьким, гіпоксія, пологи загрожували життю матері і дитини.
Рахунок йшов на хвилини. Породілля залишалася при свідомості. Я поставив катетер в стовбур, ввів препарат, але знеболювання може початися тільки через 20 хвилин після введення. Ми відійшли з хірургом трохи в сторону, у мене була божевільна думка:
– Давайте рятувати дитину – я говорю, загине ж 100%, поки дочекаємося анестезії.
– Підсудна справа, як ти не розумієш?! – відповідає він.
Ми знизали плечима, повернулися до столу, я строго запитав у пацієнтки:
<- Анестезія подіє тільки через 20 хвилин, і рятувати до цього часу вже не буде кого.
– Ми можемо почати операцію зараз, не чекаючи часу, і з великою ймовірністю врятуємо і вас, і дитину.
– Ви згодні на операцію без наркозу? Вона кивнула мені, я кивнув хірургу. Ми прив’язали її до столу ременями, хірург узяв скальпель і зробив перший надріз – від пупка до лобка. По щоках жінки потекли сльози, вона закинула голову назад і ми почули здавлений крик. Але вона не поворушила животом, боячись зашкодити дитинці. Йшла операції…
У породіллі тиск і пульс підскочив. Лікар замовив кров її групи і продовжував, а бідна мати все стогнала і терпіла, терпіла…
Хірург дістав дитину, розмотав пуповину навколо її шиї і віддав крихітку неонатологу, той почав інтубувати, і ми почули перший дитячий крик.
Жінка посміхнулася від щастя і полегшення, ми продовжили операцію, тепер рану потрібно зашити. Анестезія почала діяти, і ми закінчили цю операцію без ускладнень.
Це – найяскравіший приклад героїзму матері, через два тижні їх з дочкою виписали, а на свого чоловіка вона подала в суд за те, що він не дав їй звернутися за допомогою в лікарню.
І виграла.”