Чотирирічному Льоею, у якого після падіння на нього метало-пластикових дверей у поліклініці на Виноградарі у Києві трапився перелом стегнової кістки, зробили операцію на нозі. Хлопчик із високою температурою поки перебуває в лікарні.
За словами його мами Ярослави Альбольболь, її синові майже два місяці заборонено ходити. А потім потрібна буде піврічна реабілітація. Крім того, дитина потребує допомоги психолога, оскільки після пережитого веселий життєрадісний малюк став дратівливим, агресивним і часто кричить. Він постійно розповідає батькам, як на нього впали величезні двері.
Тим часом у поліції поки немає результатів перевірки НП. А в мерії обіцяють оприлюднити у понеділок підсумки службового розслідування.
Він корчиться від болю і кричить
Потерпілий хлопчик зараз перебуває у відділенні травматології Київської міської дитячої клінічної лікарні №1 на вулиці Богатирській після операції, яку зробили на початку тижня. Дитині поставили на стегнову кістку титанову конструкцію. Але операцію вона перенесла важко.
“У сина постійно висока температура – 38,7. Він погано почувається, плаче, кричить. Нас планували виписати додому ще в середу-четвер. Але через температуру і велику гематому точно будемо тут лежати до понеділка. Потім рентген. І за його результатами вирішуватимуть, що далі. Можливо, знадобиться шина, яку носять 1,5-2 місяці”, – розповідає OBOZREVATEL Ярослава Альбольболь.
Наразі дитина приймає антибіотики, до цього тиждень лежала на витяжці і лікувалася від вітрянки в інфекційному відділенні. “Лікарі спочатку казали, що Льоей полежить 2-3 дні і його випишуть додому. На жаль. Виявилося, що операція занадто складна і велика гематома. Та й коли випишуть, доведеться відлежуватися місяці два. Уявляєте, як це зробити з дитиною, якій 3 роки й 11 місяців, дуже допитливою і рухливою. А потім іще принаймні пів року – реабілітації”, – зітхає вона.
За її словами, син дуже важко переносить післяопераційний період. “Звісно, йому важко-важко зараз. Цей випадок на нього дуже сильно вплинув. Хлопчик став дратівливим, нервовим. Навіть занадто. Він плаче і кричить, бідний. А іноді стає таким агресивним, що, здається, тієї миті вдарить когось. Мене це лякає”, – переживає Ярослава.
Мама розповідає, що до цього страшного випадку не помічала у Льоея таких спалахів агресії. “Це був спокійний, веселий малюк. Ну, як усі діти. Але щоб така агресія?? Ні. Такого я раніше не спостерігала. Наприклад, йому потрібно поміняти пелюшку. Адже памперс зараз вдягнути неможливо – сильний біль. Ми намагалися підняти його під руки. А дитина як закричить, аж до втрати пульсу. Така сама реакція, коли приходять брати кров, особливо з вени. Я розумію, боляче, страшно, діти бояться лікарів. Але щоб так кричати… Я просто шокована”, – каже мама.
За її словами, хлопчику, напевно, знадобиться допомога психолога. “Без психолога точно не обійтися. Син згадує той випадок: “Мамо, на мене впали такі великі двері” і починає плакати. Я намагаюся його відволікти. Але він плаче ще більше. Для мене це несподівано. Мені здавалося, що діти швидко забувають погане, біль”, – ділиться вона.
Дівчина знову і знову згадує той фатальний день. “Мені досі не віриться, що це могло трапитися з нами. Просто в голові не вкладається – як? Я зупинилася біля віконця реєстратури, щоб узяти талончик до лікаря. Дитина стояла біля мене. За хвилину вона відійшла від мене всього на якісь пару метрів. І раптом – дикий гуркіт. Падають двері, які стояли біля стіни. І не одні. Їх було три”, – згадує Ярослава.
За її словами, вона кинулася з іншими відвідувачами дитячої поліклініки до дитини. “Я побачила, що малюк живий, відтягнула від дверей, але не підіймала, знаю, що при травмах цього робити не можна. Є ризик зробити людині гірше. Лягла поруч до приїзду швидкої”, – розповідає мама.
Але, за її словами, батьки не мають наміру ні з ким судитися через цю подію. “Я взагалі-то і не говорила, що буду подавати до суду. І не хочу, щоб когось через нас карали. Я просто хочу, щоб такого більше не повторювалося, щоб більше не постраждала жодна дитина. Щоб усі зрозуміли, що в дитячому закладі безпека дітей має бути на першому місці. Там ходять маленькі діти, які часом непередбачувані. Думаю, ніхто з усіх, хто того дня проходив повз ці двері, і припустити не міг, що вони можуть комусь звалитися на голову. Чому це трапилося саме з нами? Напевно, так Бог вирішив. Але зараз для мене головне – здоров’я дитини”, – каже дівчина.