Дівчина 22-річного військовослужбовця із села Лище Луцького району Миколи Сорочука, який загинув на Донбасі від кулі снайпера, написала щемливий пост у Facebook про свого коханого.
Кохана Миколи Сорочука, парамедик батальйону “Госпітальєри” Ярина Чорногуз чуттєво згадує про свого загиблого хлопця.
“Я знала тебе трохи більше місяця. Але твій голос, твій погляд, твої руки, твій образ, наші розмови про філософію, нашого Ортеґу-і-Ґассета, якого ми по черзі читали, я не втрачу. І не дам нашому люду з його волею до забуття тебе туди спустити. Вибач, що не була поруч, коли ти загинув, це я мала твоє тіло виносити разом із твоїми побратимами з того окопа.
Нікчема, яка в тебе стріляла, загине безславною смертю. Нікчема в кремлі, яка ввела війська на наш із тобою степ, помре так само безславно. А ти, Красний, будеш жити. Такі як ти не вмирають і трапляються, як там в одній пісні, раз на все життя. Пам’ятаєш, як ти реготав з моїх ґендерних інверсій? У подорожі, в які ми планували, я поїду за нас двох.
Я навчуся так само класно володіти зброєю як ти. Хоча на прощанні в Ґаражджі ти мені постійно повторював, що хрін я навчуся розбирати-збирати-заряджати АГС так само вправно як ти. Коротше, будем воювати.
І як ти любив казати: “Ластівонько, хто не пойняв, той уже не пойме”, – написала дівчина.
Додає: “Друзі твої мене нині запевняють, що в тебе багато було тих ластівоньок, але вони не знають, що я ніколи не була проти і що нам було на всі ці формулювання зі стосунками-зустрічаннями-шлюбами-“вдівством” і супутніми нудними стандартами так пофігу, як тільки може бути пофігу рідним душам. Як ти писав мені якось, ми аж занадто вільні й самолюбиві. Вони не знають, що мене тобі долею було наслано провести тебе коханням яке саме нас обрало в цей останній місяць життя. Я знаю, що розуміла, ким ти є на восьмий місяць своїх 22-х років, краще за будь-кого. І ти це знав. Я про це напишу, аби тільки не втратити твої слова й думки.
Мене за любов до тебе будуть поливати брудом та оббріхувати усі, хто ніколи не мав і не здатен уявити, яким може бути кохання між двома вільними духом від усіх упереджень людьми, які обрали собі свідомо війну пліч-о-пліч у землі на захист України, а вона для нас із тобою ніколи не була, не є і не буде абстракцією, вона – наша сутність, а ми – її. Твоя татуха на правому плечі: “Життя – Батьківщині, честь – нікому” була не порожнім лозунгом, а твоїм глибинним вибором. Вони звинувачують уже мене в речах, про які я дотепер навіть гадки не мала, що таке може в людській душі та мисленні існувати,” – пише Ярина.
“Мене поливатимуть брудом за цю любов, але я знаю, що мій голос сильніший за їхню заздрість, за їхній ресентимент, за зло, яке просинається в людях несвідомо, коли десь поруч стається вчинок за покликом серця і по совісті.
Красний, ластівоньки ластівоньками, але Яра трошки ще й чорногуз, а в цих істот воля до пам’яті за іншим птахом сильна, тому якось порішаєм. Нє?))
Твій одяг як на мене шитий. Ти тепер у мене на крилі”, – поділилась спогадами дівчина.