В середньому в Україні жінки, за наполяганням медиків, роблять близько півтори тисячі абортів щороку. Що ж спонукає медиків підштовхувати вагітну на такий фатальний крок? Найчастіше це низька кваліфікація лікаря, відсутнє обладнання та боязнь вести проблемну пацієнтку.
Про це повідомляє ТСН.
“Навіщо він мені потрібен? Я молода, народжу ще”, – ці слова розділили життя 19-річної Жені на до і після. На 11-му тижні її вагітності маріупольські лікарі помітили в дитини патологію.
“Я кажу: може, операцію таку роблять? Каже: ні, вона буде з ДЦП, без вух, без носа, тому йди на аборт”, – розповідає жінка.
На УЗД дитині діагностували гастрошизис – хворобу, за якої кишківник розташований зовні. Ще років 20 тому смертність при цій ваді розвитку становила майже 100%, але тепер таких дітей успішно оперують, і вони мають повноцінне життя. Однак медики, які мали би знати про діагнози, що вже не є вироком, радять вагітним із вадами розвитку дитини переривати вагітність.
Не давали шансів на життя і нині вже 5-річній Соломійці – лікарі помітили в неї патологію мозку. “Майже одностайно сказали, що в дитини немає шансів, хоч би до пологів дожила. Була ще фраза: нащо на світ пускати інвалідів?” – пригадує мама.
Соломія та Мирослав – діти загиблого в Іловайську Василя Логвиненка. Подружжя чекало на дітей 12 років. За день до розпалу боїв біля Іловайська влітку 2014 року жінка встигла сказати чоловікові, що вагітна двійнею. Згодом Василь Логвиненко зник безвісти. Його тіло змогли розпізнати лише після того, як народилися діти.
“У нас дійсно є свої вади, які ми повинні наглядати, але дитина жива, вона на 98% здорова, і я думаю, що кожна матір повинна мати віру у свою дитину”, – каже Марина.
Ірина Анатоліївна – лікарка, яка тоді врятувала життя Соломійки. Вона переконана, що в так ситуаціях головне – не боятися первинного діагнозу й шукати альтернативну лікарську думку.
“Коли це ізольована або навіть не ізольована, а декілька вад розвитку, які сьогодні піддаються корекції, то ця жінка може виношувати, але народжувати там, де цій жінці можуть надати допомогу”, – вважає вона.
Що нині Женя тримає на руках донечку Мілану – вона також завдячує медикам зі столичного Інституту патології, акушерства та педіатрії. Уже під час пологів стало відомо – через гастрошизис у дівчинки розвинувся синдром короткої кишки: “Якщо кишки недостатньо, в неї коротка слизова оболонка, то дитина розвиватись не може. Вона не може їсти через рот, уся ця їжа проскакує в товсту кишку і наступає діарея”. Першу операцію дівчинці зробили через 15 хвилин після народження. Потім були ще дві.
Операцію з подовження тонкої кишки в Україні робили вперше. Вона виявилася успішною: “Вона кожного дня прибавляє у вазі по 30-70 грамів”. Тепер Мілана може їсти самостійно, а Женя й подумати боїться про те, що було б, якби тоді все-таки повірила в безвихідь і зробила аборт.
“Тепер у нас все добре”, – каже мама.