Привіт, Вова. Так вийшло, що я — громадянка країни, яку ти нині очолюєш. Я не голосувала за тебе, Вова. Я не голосувала за твою партію. Але тобі доведеться рахуватись зі мною і мільйонами таких, як я. Знаєш, чому?
Бо коли тобі було 18, ти обирав торгувати собою. А коли мені було 18 — я обрала Україну. Я обрала боротись за неї на Майдані, а згодом — і на війні.
Вова, поки ти скакав по сцені — ми ховались від куль беркутні.
Поки ти сліпуче посміхався на корпоративах — ми сідили в окопах під «градами». Поки ти виводив бабки в офшори — ми виховували молодь, плели масксітки, закупали волонтерку, чергували в шпиталях та жертвували собою.
За ці 6 років загинуло близько 15 тисяч чоловік. Зараз я спробую пояснити так, як тобі буде зрозуміло. З кінця 2013 року в боях за Україну загинуло 4 повних аншлаги концерту «кварталу» в великій залі Палацу «Україна», Вова. Невиразна якась цифра, так? А якщо 62,5 повних аншлаги малої зали? А якщо 70 аншлагів в «Жовтневому»?
Знаєш, Вова, дві третини загиблих — молодші від тебе. Ти розважався — вони помирали. А знаєш, майже в кожного з них ще могли бути діти. Тисячі ненароджених дітей, Вова. Геніїв. Письменників. Винахідників. Митців. Просто людей, Вова. Ти-ся-чі.
І знаєш, коли ти з теплого кабінету розповідаєш про «посередину» і про відводи військ — ти продовжуєш вбивати їх, Вова. Ти влаштував концерт «кварталу» на цвинтарі, ти це розумієш?
А знаєш, що ще?
Ти забув, що це військовий цвинтар. І всі, в кого в пам’яті живі сотні загиблих — вміють вправлятись… На відміну від тебе, Вова. А ще, знаєш… Нам нема чого втрачати, крім України.
Тому ми битимемось до останнього подиху і останньої краплі крові. І після смерті ми будемо приходити до тебе, Володимир Зеленський, у снах.
#невідводьвійська, Вова. Бо #яобираю війну. І таких, як я — мільйони. Думай, Вова. Думай. Те