15-річна Дарина з міста Дергачі хотіла стати прикордонницею. Але її життя обірвала ворожа касетна бомба.
…З Харкова до міста Дергачі — трохи більше як 16 кілометрів. Це місто з перших днів повномасштабного вторгнення Росії в Україну було під прицілом окупантів. Вони намагалися оточити його, але наші військові врешті відбили противника, перейшовши у контрнаступ. Утім ворожа артилерія та авіація не припиняли обстріли житлових секторів. Що сталось того злощасного дня, коли загинула 15-річна школярка?
Даринка на хвилинку вийшла з підвалу, щоб взяти одяг та іграшки для молодших братиків. І в цей момент у будинок поцілила бомба. Шансів на порятунок у дівчини не було.
37-річна Юлія Чернова, мама загиблої, добре пам’ятає той страшний вечір. “13 березня, приблизно о 23.00, ми почули страшний свист. Зрозуміли, що снаряди пролетіли зовсім близько — повз наш будинок. Швидко заховались у безпечне місце. Приблизно пів години було тихо. Потім знову тричі прозвучав свист, — пригадує жінка. — У якийсь момент я запитала своїх синів, де їхні речі. Вони сказали, що залишили в кімнаті. Даринка вирішила принести речі братиків, вибігла із сховку, а через декілька секунд у будинок влучила бомба. Якраз у ту кімнату, де вона була…”
Від удару будинок зруйнувався.
“Крім того, що все порешетило бомбою, повністю обвалився дах та стеля. Все було в диму. У нас була контузія. А мою Даринку завалило так, що ми навіть не могли до неї дістатись, — зі сльозами на очах говорить мама дівчинки. — Тіло витягали рятувальники. Шансів вижити у неї не було”.
Дівчинку поховали 15 березня.
“Коли ми її ховали на цвинтарі, просто над нами літали ворожі ракети. Люди лякались, я кричала, щоб забирали дітей”, — пригадує пані Юлія.
“Дарину знаю з першого класу. Вона навчалась з моєю донькою, — згадує Оксана Тимощук, жителька Дергачів. — Дівчинка була вихованою, талановитою, артистичною. На всіх шкільних святах була ведучою. Це дуже обдарована дитина”.
“Дарина у класі була справжньою лідеркою. Вона з усіма могла знайти спільну мову, — розповідає Аріна, однокласниця та близька подруга загиблої. — Вона була дуже щирою, доброю. У майбутньому хотіла стати прикордонницею”.
“Вона так раділа життю — та в один момент воно обірвалось. І вже ніхто й ніколи не поверне мою дитину, — ридаючи, каже мама Дарини. — За що вона загинула? Я ніколи цього не пробачу росіянам! Ніколи!”
Молодші братики дуже любили свою сестричку. І не можуть оговтатись від пережитого… “Вони досі гірко плачуть, кричать у сні…” — додає Юлія.
Після обстрілу будинок родини не підлягає відновленню. Тепер Юлія з двома дітьми та чоловіком живуть у родичів…
ДО РЕЧІ
Жорстокість рашистів не має меж
За даними Офісу генерального прокурора, станом на ранок 27 березня від рук окупантів загинуло 139 дітей, понад 205 — поранено.
* У Маріуполі внаслідок обстрілів загинув 18-місячний хлопчик. Батьки встигли привезти сина в лікарню живим, але поранення було настільки важким, що лікарям не вдалось його врятувати.
* На Київщині внаслідок обстрілу села Нові Петрівці загинув дворічний хлопчик. У будинок влучив снаряд, який зруйнував кімнату, де спала дитина.
* На Харківщині під час потрапляння снаряда в житловий будинок у селі Заводи загинула ціла сім’я, зокре-
ма 11-річний хлопчик.
Горіти вам у пеклі, російські фашисти…