Бігали в туалет під обстрілами, жінки билися за прокладки: історія жительки Маріуполя
Люди боролися за виживання щосили
Життя в Маріуполі, який через окупацію перетворився на філію пекла на землі, дуже ускладнилася з приходом російських військ. Багатьох місцевих чоловіків розстріляли просто через те, що вони стояли в черзі за водою, а жінкам, зрештою, доводилося боротися за кошти особистої гігієни один з одним.
Подібні малоприємні, проте чесні подробиці проживання в окупованому Маріуполі “Телеграфу” розповіла Віра Кам’янецька, яка зуміла виїхати з зруйнованого міста.
За її словами, Маріуполь практично відразу “занурився” у цілковиту антисанітарію. Насамперед це було пов’язано з відключенням найважливіших комунікацій — електрики, води та газу.
Віра згадує, що для поповнення запасів води багато чоловіків, з якими вона була сусідами в бомбосховищі, ходили з пляшками до джерела. Однак російські солдати швидко зрозуміли, що містом пересуваються “процесії” з мирних жителів і почала розстрілювати їх.
“Одного дня загинуло десь 10 чоловіків відразу, — каже Віра Каменецька. — Тому потім чоловіки стали ходити на хлібозавод поруч, щоб набирати там технічну воду. Вона ще була не зіпсована і ми її використали. Ми набирали по 20-30 пляшок і нам вистачало на кілька днів”.
Жінка була однією з тридцяти людей, які тулилися у невеликій кімнаті бомбосховища на стадіоні “Азовсталі”. Воду переважно витрачали тільки на їжу: дітям варили трохи супу, а дорослі обходилися кашами або макаронами. У такий спосіб намагалися економити воду.
“Дуже лаялися через чай і каву, — згадує жінка, котра покинула Маріуполь. — Тому що всім випити кави — це одна велика пляшка. Значить завтра комусь доведеться ризикувати життям, щоб знову набрати води”.
Антисанітарія полягала також і у відсутності можливості привести себе в порядок. Помитися було нереально, обходилися обтиранням за допомогою ганчірки та рушників.
“Пощастило, що до нас у притулок поліція привезла три коробки прокладок. Тому що в сусідньому притулку доходило до бійок: жінки крали одна в одної такі речі — вони були на вагу золота”, — зізнається Кам’янецька.
Втім, і в її притулку без проблем не обійшовся. Під одним із обстрілів постраждав місцевий туалет, після чого для відходів виділили спеціальне відро та поставили його під сходами за шторкою. За словами Каменецької, туди ходили випорожнюватися, здебільшого, старі та діти. Інші ж зазвичай ходили на вулицю, навіть попри обстріли.
“Морально було важко ходити у відро, — пояснює жінка. — І так забрали у нас все, що можна, то хоча б залишки гордості хотілося собі залишити”.