Його друзі кажуть: чоловік зовсім не мав страху перед війною.
“Максим народився і виріс у Лисичанську — невеликому шахтарському містечку на Луганщині. Там він закінчив школу й технікум, займався боксом. Згодом був вокалістом у гурті рокової музики, — розповідає вдова Юлія Ващук. — Чоловік завжди був принциповим, рішучим і щирим. Мав багато друзів, бо був людиною з відкритою душею”.
До лав Збройних сил Максим Ващук вступив у червні 2015 року. “Рішення присвятити себе українській армії у нього з’явилося ще в 2014-му, — пригадує співрозмовниця. — Він зробив успішну кар’єру у Військовій службі правопорядку в ЗСУ, жодне професійне свято не обходилося без нагород, подяк і щирих привітань Максима. За час його служби в нас народилися донечка й син. Їм чоловік завжди співав українські пісні — “Гуцулку Ксеню” чи “Ой чий то кінь стоїть”. Це були їхні улюблені колискові від тата”.
“Коли почалася повномасштабна війна, я дуже злякалася, — пригадує Юлія. — Та чоловік зателефонував і сказав, щоб не хвилювалася, збирала дітей і прямувала в укриття. А вони покажуть русні, де раки зимують…”
“Перше слово, яке спадає на думку, коли згадую Макса, це — особливий. Після його загибелі думаю про нього щодня, прокручую у голові наші діалоги, — каже Віра Дідух, подруга загиблого. — До речі, у нього була чудова українська мова, яка допомогла мені зрозуміти, що де б не була, у Львові чи в Луганську, я —
вдома”.
Подруга каже, що коли росія розпочала війну на сході України в 2014-му, Максим знав, чому пішов у ЗСУ. “Між 2014 та 2022 роками, допоки не почалася повномасштабна війна, Макс інколи робив дописи у себе на сторінці в соцмережі про побратимів, наших захисників. На один із них я написала, що мені сумно й страшно. На що Макс відповів: “Не сумувати, не боятися! Славити Героїв!” Я так сильно хотіла би славити його тепер. Живого”.
За словами подруги, з 24 лютого вони списувалися декілька разів і лише раз говорили телефоном. “На моє “Бережи себе” він відписав жартом: “Тю, від чого? Свіже повітря, фізичні вправи, харчування за розкладом. Спортінтернат!” Максим не боявся війни, багато жартував, заспокоював і навіть приспав мою тривогу за нього.
Тому ніколи не забуду 31 березня, коли наш спільний друг написав: “Не добрий ранок, Віро. Ващук загинув, сьогодні вночі”. Я вдивлялася у телефон, кліпала очима настільки швидко, ніби хотіла “викліпати” ті слова зі своїх очей і голови. Бо з Ващуком то не могло статися. З ним не могло!”
Максим Ващук загинув біля Попасної внаслідок ворожого артобстрілу…
Подруга додає, що Максим викладався для перемоги України всі вісім років війни. “У мене була традиція: першого з Днем захисника України вітати Макса, — пригадує Віра Дідух. — Тепер вона видозміниться: згадуючи його, його оптимізм, буду славити тих, хто живий і далі бореться. І завжди пам’ятатиму тих, хто поклав своє життя задля майбутньої перемоги України”.
