Богдану Сугаку було лише 18. Він займався спортом, та навчався у Донецькому національному університеті.
Хлопець любив Церкву, і мав багато мрій, яким вже, на жаль, не судилося здійснитися.
Про те, що хлопець помер повідомили у храмі УГКЦ, який відвідував Богдан, та в університеті, де він навчався.
«На жаль, сумні новини. Сьогодні вночі через приступ бронхіальної астми пішов з життя здобувач Факультету хімії, біології і біотехнологій ДонНУ Сугак Богдан Дмитрович (закінчив 1 курс CO «Бакалавр», 102 Хімія). Університетська родина висловлює глибокі співчуття рідним, близьким і друзям Богдана… Світла пам’ять», — йдеться на сторінці вишу.
А на сторінці Парафії Покрови Пресвятої Богородиці, УГКЦ міста Вінниці розповідають про життя Богдана зі слів його батька.
У храмі запрошують всіх парафіян на похорон. Він відбудеться 5 липня о 11.00 у храмі. О 12.00 — поховання на цвинтарі, в П’ятничанах.
«Богдан завжди мотивував нас, своїх батьків»
Далі — пряма мова батька хлопця Дмитра.
— Богданчик народився 11.02.2004 року у Вінниці. Батько Дмитро, мати Наталія, брат Нікіта. Навчався у школі № 20 та 9. Займався спортом: плавання, дзюдо, бокс. У 2021 році поступив у Донецькій національний університет на факультет хімії. Мріяв закінчити бакалаврат, магістратуру та аспірантуру. Дуже любив маленьких дітей. Мріяв мати доньку, та зробити її видатним вченим з хімії на весь світ, щоб всім людям довести, що жінки теж можуть бути вченими. Дуже хотів бути самостійним.
Дуже любив Церкву та церковний спів. Завдяки отцям та парафії я бачив, що він там був дуже щасливим і відкритим, навіть більше ніж вдома. Я, як батько, розумів, що він хоче бути самостійним, але він дуже швидко до цього рухався, тому і стримував його від цього, тому що розумів, що це небезпечно.
Дуже любить свого брата Нікіту і для нього він нічого не жалів, постійно разом гуляли та раділи життю разом. Нікіта був єдиним його другом в житті. Був період, коли Богдан мав бажання стати монахом.
В останній рік дуже часто казав, що помре і нам з дружиною здавалося, що він жартує. Але, коли я чув Бога, який мені сказав, що може забрати дитину в мене, я Його просив, щоб цього не сталося і думав що це якийсь іспит для мене. Я пам’ятаю його очі в Церкві, в таборі аніматором, він був дуже щасливим, як мала дитина і це мене тішило.
Богдан завжди мотивував нас, своїх батьків, частіше ходити до Церкви, до Сповіді та Причастя. І Нікіту, брата свого, замотивував, але з його смертю, ми з дружиною зрозуміли, що нам потрібно мінятися, як хотів Богдан.
Він мав мале життя, але завдяки Церкві, отцям, парафії, друзям, родині, яка його буде вічно любити, його життя було гармонійним, яскравим, цікавим і повним радістю».
Редакція висловлює щирі співчуття рідним Богдана.
