Освітяни відстоюють право на підвищення зарплат. Але уже час давати їх за конкретні досягнення і продуктивність на уроках.
Минулого тижня на Житомирщині відбувся вчительський протест, який побачила вся Україна. Півтори сотні педагогів перекрили трасу Київ-Ковель і вимагали виплатити їм зарплату, якої вони не бачили від початку літа. “Кидають, як собакам, по тисячі”, – так описала ситуацію учасниця акції Тетяна Применко. 12 шкіл Лугинської ОТГ без упину ходили по пішохідному переходу, чекаючи, поки в облдержадміністрації приймуть рішення щодо заборгованості. Не вистачало грошей на зарплати через недотримання освітньої субвенції, пояснили чиновники, от освітяни й потерпали від безгрошів’я 4 місяці. Згодом голова Житомирської ОДА Віталій Бунечко повідомив на своїй сторінці у Facebook, що вчителям Лугинської ОТГ гроші таки знайдуть. Якщо ні, педагоги обіцяли повернутися на трасу. Хоча проблема вчительських зарплат, схоже, заходить далі заборгованостей і підвищень.
«Просто помилка», або Звідки беруться борги
Борги по зарплаті – якийсь відгомін 90-х. Здавалося б, звідки їм взятися при сьогоднішній відносній стабільності економіки. Але на початок 2019 року в Україні Держслужба статистики зафіксувала понад 2,6 млрд грн. зарплатних боргів.
Віталій Бунечко щодо ситуації на Житомирщині пояснив: вчителі лишилися без зарплат через помилку в розрахунках економічного відділу ОТГ. На 5,48 млн грн «промахнулися», коли заповнювали формулу для отримання освітньої субвенції. І від таких помилок жоден регіон не застрахований, говорить Сергій Романюк, заступник голови Профспілки працівників освіти і науки України. “Наразі – Житомирщина, позаминулого року Київ недоотримував”, – каже він. Формування бюджету за регіонами повинно відбуватися на підставі тарифікації. Це коли кожна школа пише “кошторис”: скільки вчителів яких категорій вона має в штаті, які у них навантаження. Дані збиваються, роблять підрахунки і на область виділяють кошти. “Потім вигадали формулу, де враховується щільність населення і інші показники, які мало хто розуміє, – пояснює Романюк. – От за нею і розподіляють гроші за регіонами”.
В результаті на 1 вересня, за даними профспілки, більш ніж 8 млрд грн освітньої субвенції в країні лишалися невикористаними. В той же час в деяких регіонах коштів не вистачає. Такого не може бути, якщо є 8 млрд залишків, розмірковує пан Романюк. Коли місцеві чиновники помічають помилку, вони повинні звертатися чимшвидше в ОДА, щоб повідомити в Міносвіти і разом з Мінфіном зробити перерозподіл. “Але спрацьовує закон інерції: якщо на якийсь регіон раз дали коштів більше, ніж треба, то потім спробуй відбери”, – вважає профспілковий лідер.
Одвічна біда: замало і не для всіх
На додачу бюджетний комітет Верховної Ради відхилив пропозицію освітнього комітету (в рамках обговорення проекту бюджету на 2020 рік) збільшити на 5,1 млрд грн суму видатків на оплату праці педагогів. Депутатка Інна Совсун пояснила: міністр освіти заявив, що зарплати вчителів мали б зростати за рахунок місцевих бюджетів. Профспілка, м’яко кажучи, незадоволена. “Реформи – це коли вкладаєш в щось гроші і вносиш зміни. А реформи на економії – це оббирання галузі”, – переконаний Сергій Романюк. Освітяни й без того ображені на бюджет. За словами Романюка, відповідно до закону “Про освіту” на освітні потреби мало б йти 7% ВВП країни. “Ми просили 10%, але Мінфін погодився на 7”, – пояснює експерт. Замість цих 7% в бюджеті на 2019 рік заклали всього 6,2%, а на 2020-й пропонується 5,2%.
Аби вчителі трималися шкіл, місцеві бюджети й так віддавна їм приплачують, говорить Марина Мигаль, директор Академічного ліцею №1 ім. А.С.Малишка м. Обухів (Київщина) і колишня очільниця міського управління освіти. “Є така надбавка – «за престижність педагогічної праці», 5-30 відсотків окладу, – розповідає вона. – У нас зазвичай 20%, лише 5% виплачується з держсубвенції, а 15% додає місто”. Інший приклад – розрахунок вчительських ставок на класи, в яких мало б вчитися 25 учнів і не більше. А якщо набрали 27 – має уже бути поділ на групи для занять, скажімо, англійською. “В класах 28-30 дітей, а оплата праці вчителя для другої групи не передбачена. Коли працювала в управлінні освіти, зверталися в різні інстанції з цього приводу, – розповідає директорка. – Зрештою кошти почав виділяти місцевий бюджет. А це іноді до 9 млн грн щороку”. Добре, коли мова про місто обласного значення чи багату ОТГ. А якщо в громаді податки платити нікому, “престижність педагогічної праці” – відповідна.
Підтримка молоді чи доплати за заслуги
Відхилені 5,1 млрд грн мали в першу чергу піти на підвищення зарплат вихователям дитсадків та молодим вчителям, пояснювала Інна Совсун. “Верх цинізму – підвищувати молодим, коли нинішнім 50-60-річним роками обіцяли гідну зарплату і пенсію на рівні 80% від неї. А, виходить, дурили”, – обурюється Сергій Романюк. Позиція профспілки – підвищувати всім. З іншого боку, він визнає, що мінімальна зарплата вчителя без вирахування податків – це всього 4723 грн. І дають її педагогам-новачкам, асистентам вчителів, яким ще не доплачують за класне керівництво, утримання кабінетів тощо. Хоча щодо вчительських зарплат в суспільстві чимало міфів: чи то мізерні, чи вже захмарні. “Молодий фахівець у нас отримує до 5-6 тисяч “брудними”. Досвідчений – 13-14 тис., методист – 15-16 тис.», – пояснює Марина Мигаль.
Тому школу, за її словами, турбує обговорення закону про загальну середню освіту, що точиться наразі. Група депутатів пропонує відмінити надбавки, але збільшити ставки. “Якщо всіх підрівняють, хто тоді захоче брати на себе керівництво класом, майже цілодобову відповідальність за дітей?” – аргументує директор. Або обслуговувати комп’ютерні класи. За догляд шкільної техніки поки доплачують вчителям. Не те що айтішників – вчителів у школу не заманиш, скаржиться Мигаль. “Педагогічні виші переповнені, а працювати нікому. Фізики, хіміки, математики – дефіцит, – говорить вона. – Вчитель англійської попрацювала в школі рік, підтягнула методику і відкрила приватну школу”. Якщо на додачу пенсіонерам заборонять працювати в школі довше, ніж рік після виходу на пенсію (а такі пропозиції є), почнеться катастрофа, вважає Марина Мигаль. “В нашій роботі вік – не показник. Знаю вчительку німецької, яка в 68 опанувала комп’ютер і вела переписку іноземною мовою, і 30-річних з принципами “не чіпайте мене – я вас не зачеплю”, – пояснює вона.
Час змін: як підійти до вчителів по-європейськи
Щоб справи покращилися, досить дотримуватися 61 статті закону «Про освіту», згідно якої Кабмін має затвердити схему посадових окладів для освітян з мінімальним посадовим окладом розміром в три мінімальні зарплати (чотири прожиткові мінімуми до 2023 року поетапно), вважає Сергій Романюк.
Проблема значно глибша, впевнена Ганна Харламова, кандидат економічних наук, доцент кафедри КНУ ім. Т. Шевченка. «В освіті досі головна проблема – відсутність формули для оцінки освітянських послуг та реальної оцінки вартості навчання одного студента, учня. Відсутній базис – адекватна сьогоднішнім цінам на ринку вартість 1 години навчання учня», – говорить вона. Виміряти ефективність роботи вчителів, школи нічим.
Нинішня система оплати праці побудована на формальних ознаках, які не враховують прогрес дитини у навчанні, її інтерес до предмету, вважає Олена Бондаренко, співзасновниця ГО «Батьки SOS». «Просто облік дій вчителя, які можуть і не мати результату, – вважає вона. – Крім того, система оплати не приваблює у школи молодих педагогів». Їм і роботи більше, поки вони напрацюють власні ефективні методики, і зароблятимуть значно менше від старших колег.
«Вчитель повинен орієнтуватися на результат – знання дитини, – говорить Бондаренко. – Якщо оплата не стимулює обирати ефективні способи для його досягнення, то її варто змінювати».
За словами доцента, ніде в світі вчитель не отримує прибутки на рівні ТОП-менеджера, його зарплата може рівнятися до заробітків сантехніка чи товарознавця. Справа не тільки в грошах. Систему оплати праці і вчительський підхід до неї час міняти докорінно. «Вчителю треба дати негрошові бонуси та гарантії: покриття витрат на комунальні послуги, безкоштовне навчання дітей у виші, доступні кредити, пільговий доступ до житлового фонду», – перераховує Ганна Харламова, колишній співробітник Інституту вищої освіти. Платити відповідно до стажу та вислуги – непогана практика, та до неї слід додати систему набору балів за різний тип активностей і підвищення кваліфікації. «Відповідно до шкали – доплати з кроком 5-10%, – пояснює вона. – Одних це заохотить розвиватися, інших – піти зі школи». Дуже правильним є новий тренд залучення практиків до школи для уроків. «Варто ввести можливість погодинної оплати запрошених лекторів», – розмірковує економіст.
Звісно, підняти статус педагога, заохотити його до шкільної праці можна і «старим способом»: форуми вчителів, змагання за звання «Вчителя року»… Але сучасна школа ще й має стати осередком соціального життя району та громади. Для цього можна, приміром, організовувати цікаві масові заходи, свята. «Не примусово на волонтерських засадах, а через отримання грантів з бюджету», – зауважує Харламова. Тоді зникне взаємне відчуття, що школа постійно щось вимагає від батьків, а батьки – від вчителя.