15-річний Андрій Покраса квадрокоптерами розвідував позиції ворога, передав координати нашим військовим, і допоміг зупинити наступ рашистів на Київ.
Завдяки діям дитини військові накривали окупантів вогнем, перетворюючи техніку противника на купи попаленого залізного мотлоху. Працював юний корегувальник разом із батьком, попри небезпеку бути поміченими росіянами, йдеться в ТСН.
Початок повномасштабного вторгнення окупантів Андрій і досі пригадує із жахом. Уранці 24 лютого підлітка розбудили вибухи, дім здригався. На той момент росіяни вже висадили десант і штурмували Гостомель – за 36 кілометрів від його рідного села наподалік Макарова.
Упритул до села, де живе родина Покрас, росіяни підійшли через кілька днів. Величезна колона окупантів, перетнувши білоруський кордон, дісталася Бородянки, а потім – Макарова, і Житомирською трасою прямувала на столицю. «Ця колона була дуже велика, там було близько 400 одиниць техніки. Вона не йшла впродовж години, це було 4 або 5 днів, поки ця колона доходила до Березівки, зупинялася для дозаправки», – розповідає командир підрозділу безпілотної розвідки ЗСУ Юрій Касьянов.
Українські захисники намагалися затримати ворога, але побачити усю техніку із землі, щоб завдати удару, було важко. Тож військові просили підтримки у місцевих, Андрій мав квадрокоптер і не вагаючись, зголосився допомогти. Свій безпілотник хлопчик купив минулоріч, щоправда, не надто потужний – тому доводилося підходити досить близько до позицій ворога.
З висоти Андрій та його батько Станіслав вгледіли і сліди гусениць, місце, де зупинилося кілька одиниць техніки противника, координати передали українським військовим. Згодом партизанам-новачкам військові дали потужніший безпілотник, він бачив на відстань аж до 14 кілометрів.
Рашисти ж уже заполонили навколишні населені пункти, знущалися із місцевих та убивали їх. Односельці Андрія почали евакуйовуватися. Андрій із татом теж користувалися цим шляхом, але не щоб утекти. Вони упродовж майже двох тижнів, інколи по кілька разів на день і навіть вночі, виходили у поле і спостерігали за ворогом.
Розвідники щораз піднімали свого дрона і вгледівши техніку орків, передавали координати військовим: напряму або через волонтерів. Під час одного з таких польотів Андрій роздивився і величезне скупчення техніки. «Там було 50 чи 40 одиниць техніки – там були танки, БТРи, артилерія», – розповідає хлопчик.
Завдяки цьому військові розбомбили окупантів, і до Києва вони так і не доїхали. «Вона втратила силу, і потім орки вимушені були втекти звідси, в них просто не було сил не лише наступати на Київ, а й не було сил забезпечувати собі безпечні комунікації», – каже Юрій Касьянов.
«Мені дають задачу, я передаю Андрію зі Стасом, вони вже, лише світає, піднімають коптер, пролетіли квадрати, які нам треба подивитись, вони літали і дивились», – розповідає волонтер Михайло Подліпаліний, який був посередником між Андрієм і нашими військовими.
На трасі, де окупанти зазнали чи не найбільших втрат, вже прибрано. Про бої нагадують лише зруйнована пекарня та спалені хати неподалік. А коли орків накрили вогнем, вся траса, пригадує Михайло, була засіяна ворожою технікою та тілами росіян.
15-річного розвідника і його батька Михайло називає героями. Бо орки могли будь-якої миті дізнатися, хто саме здає позиції, і взяти в полон або навіть убити навідників. «Я Станіславу кажу: зараз буде відпрацювання, відходьте. Він: «Ми тут сховалися, все добре. Краще ми ще раз полетимо і подивимся, як відпрацювали», – переповідає чоловік слова батька хлопчика.
Із села Андрій з батьками та сестрою виїхали, коли росіяни влаштували сафарі на місцевих, які співпрацювали зі збройними силами. Хлопчик вірить, що вороги сюди більше ані ногою.
Але якщо раптом його уміння керувати дроном військовим знадобиться ще, готовий допомагати знову.