Що відомо про відстрочку від мобілізації з догляду за особою з інвалідністю
В Україні деякі чоловіки можуть розраховувати на відстрочку від мобілізації щодо догляду за особою з інвалідністю. Однак у Кабміні на свій лад трактують закон. Про це повідомляє народний депутат на своїй сторінці у соціальній мережі Фейсбук.
У нещодавно прийнятому Верховною Радою України законі про мобілізацію (3633-lX) п.13 ст.23 (відстрочення від мобілізації) викладено у такій редакції:
«мають одного зі своїх батьків з інвалідністю І або ІІ групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з осіб з інвалідністю І або ІІ групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов’язаними і відповідно до закону зобов’язань зобов’язані їх утримувати (не рахуючи випадків, якщо такі особи є особами з інвалідністю, потребують постійному догляді, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання як обмеження чи позбавлення волі).
У разі відсутності невійськовообов’язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю І або ІІ групи може лише одна людина з-поміж військовозобов’язаних на вибір такої особи з інвалідністю».
Закон не містить будь-якого подвійного, потрійного тлумачення цих норм. Однак Кабмін вирішив чомусь вправі трактувати закон на власний розсуд.
У додатку 5 Постанови КМ України 560 навпроти кожного пункту з підставами для відстрочення є колонка «Документи, що підтверджують право на відстрочення».
Навпаки п. 13, у зазначеній графі, крім усього іншого, в останній пропозиції прописано таке:
«та висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров’я щодо необхідності постійного догляду (для осіб з інвалідністю ІІ групи)».
Але у п.13 ст.23 закону України про мобілізацію жодної згадки про якийсь висновок ЛКК про необхідність здійснення постійного догляду за особами з інвалідністю 1 та 2 груп взагалі не йдеться.
Щобільше, КМУ, без жодних для цього законних підстав, на свій розсуд, вимогу про постійний догляд чомусь прописав виключно лише для осіб з інвалідністю 2 групи, а для 1 групи залишив усе у редакції самого закону.
Хоча вимоги п.13 ст.23 у законі прописані неподільно однаково для осіб з інвалідністю 1 та 2 груп.
Чи не виключено, що вже може завтра інші органи виконавчої влади на власний розсуд трактуватимуть закони та виносити накази та розпорядження, ґрунтуючись не на законі, а на власному світосприйнятті?
Тоді виникає логічне питання, чому громадяни України мають виконувати закони України, коли їх свідомо ігнорує влада?