Список шаблонних фраз, які вчителям не варто вживати під час уроку.
«Якщо такий розумний, то сядь на моє місце і проведи урок», «Ви найгірший клас, що в мене був», «Що, думаєш, найрозумніша?».
Певно такі висловлювання чув кожен школяр. Здебільшого вчителі користуються цими фразами з виховною метою, не маючи злих намірів. Але часто це може нанести психологічну травму дитині.
Журналісти «Всеосвіти» поспілкувалися з педагогами та психологами й склали список сталих фраз, якими щоденно користуються вчителі, але які варто вилучити з їхнього лексикону.
Олена Черниш – психологиня, керівниця громадської організації «Центр сучасної психології «Міррада»:
Варто зазначити, що будь-яка агресивна фраза вчителя, спрямована на учнів, підриває авторитет педагога. Фраза, адресована конкретній дитині, принижує особисту гідність учня.
А голову ти вдома не забув?
Олена Черниш: Неорганізованість учня дратує вчителя у разі, коли йому самому притаманні проблеми із самоорганізацію. Сором, який відчуває дитина в середовищі однолітків, викликає відчуття меншовартості та знижує навчальну мотивацію. Тим більше, що ця фраза особистісно спрямована.
Вікторія Харитонова – TRIZ – педагог, засновниця проєкту «Ігромайстерня»:
Така фраза – яскравий приклад деконструктивної критики, змушує сконцентруватись на самому факті «забудькуватості», але тут зовсім немає порад. Коли учень забув виконати домашнє завдання, зверніться до учня з таким запитанням: «Як вважаєш, а що буде, якщо всі учні будуть забувати це зробити? Якими будуть наслідки? Чи зможемо ми тоді навчитись?». Завдяки запитанням учні звикнуть замислюватись і усвідомлювати наслідки своїх вчинків та брати на себе відповідальність.
Що смішного? Скажи нам – усі разом посміємося
Олена Черниш: Почуття гумору прикрашає вчителя. Деструктивного впливу ця фраза не має. Імовірніше, віддаляє вчителя від учнівської спільноти. В окремих випадках може викликати відчуття сорому в учасників.
Вікторія Харитонова: Насправді, якщо виник серед учнів невеличкий сміх, пам’ятаємо, що часто це може «зіграти нам на руку». Наприклад, гарне почуття гумору у вчителя допомагає створити у класі більш довірливу та гармонійну атмосферу. Учні будуть більше вам довіряти, ділитимуться з вами особистими відкриттями, стануть відкритішими та впевненішими в собі. А ще ви навчитесь краще розуміти один одного. А це неабияк сприяє покращенню якості навчання.
За всі роки викладання ваш клас – найгірший
Олена Черниш: Фраза про педагогічне безсилля «Я не можу з вами справитись!» повністю знищує авторитет педагога. Різко знижує пізнавальну активність або загальну, або до окремого предмета (залежить від ситуації).
Вікторія Харитонова: Найцікавіше те, що часто учні з різних класів між собою спілкуються, і виявляється, що практично кожний клас чує таку фразу. Важливо розуміти, яка мета такої фрази? Знову ж таки, яскравий приклад деконструктивної критики. Тут є суб’єктивна оцінка та ярлик «найгіршого класу». А як відомо з даних досліджень вчених, якщо часто повторювати людині одну і ту ж фразу, то через деякий час вона починає їй відповідати і поведінкою, і зовнішнім виглядом. Тому в цьому разі краще зосередитись не на ярликах, а використати зайву енергію у потрібному руслі, наприклад, розподілити клас на групи і дати завдання з вирішення певної життєвої ситуації, а як предмет для обговорення взяти таку рису характеру людини як нахабність (які тут переваги та недоліки).
Якщо такий розумний, то сядь на моє місце і проведи урок
Олена Черниш: Очевидно, вчитель не забезпечує цікавого викладання предмету, при цьому нівелює значимість інтелекту. Така фраза часто звучить, коли учні намагаються презентувати власну думку, провокують дискусію, до якої вчитель не готовий. Страждає пізнавальна активність, призводить до несвідомого рішення «бути як усі, не виділятися».
Вікторія Харитонова: Тут краще навпаки – довірити занадто активним дітям ролі «найуважнішого», «найкмітливішого», «критика» тощо. Діти дуже люблять на себе приміряти ролі, а ви, своєю чергою, замість порушників дисципліни отримаєте помічників.
Це треба вам, а не мені
Олена Черниш: Насправді, за невеликим винятком, вчителі не цікавляться потребами, бажаннями та очікуваннями учнів щодо навчання. Це також знижує пізнавальну активність і може спровокувати внутрішній конфлікт у тривожних дітей.
Вікторія Харитонова: Ця фраза немов знімає відповідальність з учителя за результати навчання, але ж насправді він також є учасником навчального процесу. І це не найкращий приклад для учнів. Тому тут краще звернутись до учнів із запитанням: «А як гадаєте, які переваги ви отримаєте в майбутньому, завдяки таким знанням?» або обережно підвести учнів до бажаної відповіді через ланцюг запитань. Наприклад, запитайте в учнів: «Якими ви себе бачите у майбутньому? А що ви можете зробити вже і зараз, щоб наблизитись до цілі?».
Що, думаєш, найрозумніша?
Олена Черниш: Цією фразою вчитель демонструє педагогічну некомпетентність в окремому питанні. Адже інтелектуальна спроможність учня має викликати у педагога гордість за його досягнення, цілковите прийняття позиції дитини, а не роздратованість. Різко знижує бажання демонструвати знання, бути успішним.
Вікторія Харитонова: А така фраза демонструє учням, що нахабно, з викликом поводять себе лише «найрозумніші» і у такий спосіб всі інші діти, які не порушують дисципліну – в кращому разі просто розумні. Тут бажано знати самих учнів, їхні бажання, кумирів, хобі, вподобання і через них знайти підхід. Наприклад, звернутись із таким запитанням: «А як ти вважаєш, успішний музикант поводив би себе таким чином?» Або, у разі, якщо учень вказує на випадкову помилку вчителя, зробити те, чого він не очікує – похвалити і подякувати за уважність або вміння мислити критично.
Для особливо обдарованих повторюю ще раз!
Олена Черниш: Абсолютне приниження особистості учня, знищення його авторитету серед однолітків. Часто звучить у чутливому до оцінки підлітковому середовищі. Вчитель має бути партнером, провідником у дорослий світ. Скепсис учителя травмує учня.
Вікторія Харитонова: Ця фраза має подвійний підтекст: або ж діти справді обдаровані, то тоді навіщо наголошувати на повторі? Або ж діти зовсім нерозумні, тоді цей факт піддає сумніву фаховість самого вчителя. Ця фраза говорить про те, що повторювати – це погано, це гріх і тим дітям, яким навчання дається важче, дає додаткові стреси та навантаження. Тому, якщо комусь щось було незрозуміло, краще продемонструвати або пояснити на прикладах, історіях з життя, використати інший метод для повторення.
Вчив? Не вірю! Ти не можеш це вивчити? Нічого з тебе не вийде!
Олена Черниш: Педагог має тонко відчувати стан учня. Недовіра до позиції дитини може бути пов’язана з нерозумінням вікових і педагогічних особливостей. Учень в стані хвилювання справді не може зосередитися і пригадати матеріал. Після подібної фрази тривожність, невротичність дитини може поглиблюватися. В перспективі – втрата інтересу до навчання. Приниження, недовіра і нерозуміння психології. Також може знищити потенціал дитини, ба, навіть дорослого, спричинити втрату мотивації, віру у власні сили, в можливий успіх. Пам’ятаю випадок, коли вчитель сказав цю фразу дев’ятикласникам, а у відповідь почув: “А Ви чого досягли? З двома дітьми на вчительську зарплату живете!”
Вікторія Харитонова: А тут вчитель суперечить одній з попередній фраз. Адже важливо, щоб учень був змотивований навчатись і робить це насамперед для себе, а не для того, аби це комусь довести.
Коли виникла потреба перевірити якість вивченого матеріалу, а у вас є підозра, що матеріал засвоєний недосконало, допоможе прийом «Злови помилку». Тут потрібно навмисно кілька разів помилитись. Це і буде чудова можливість перевірити, чи добре учні засвоїли матеріал.
Важливо пам’ятати, що всі ми особистості із різними здібностями. Хтось з легкістю навчається, а комусь важливо докласти набагато більше зусиль. Наша задача в такому разі – мотивувати, зацікавити, підтримати та допомогти. Фраза «Нічого з тебе не вийде» – це суб’єктивне судження однієї певної людини, але чому вона вирішила, що може брати на себе відповідальність і так сміливо заявляти про те, вийде чи не вийде в майбутньому щось у учня? Адже насправді все залежить від самої людини, її переконань та віри в себе. Тому тут краще поділитись прикладами з особистого досвіду, коли легше вивчити, зрозуміти та запам’ятати матеріал.
Вийди і зайди нормально
Олена Черниш: Очевидно, вчитель не готовий до уроку і йому потрібно від чогось відштовхнутись. Якщо дитина зайшла в клас ногами – це нормально. Страждає авторитет педагога.
Вікторія Харитонова: Зазвичай вчителі вживають цю фразу, аби продемонструвати учневі, що так заходити у клас невиховано, не прийнято, неввічливо. Проте частіше такі слова викликають більше сміху, аніж бажаного ефекту. В даному разі краще сказати: «А ти б хотів, щоб до тебе в гості так само заходили твої друзі? Як гадаєш, що вони би продемонстрували, коли переступали поріг таким способом?». Такі запитання змусять учня здійснити самоаналіз і побачити зі сторони свою поведінку.
Дзвоник – це для мене
Олена Черниш: Крім знань учитель має сформувати в учнів почуття організованості, здатність планувати час і утримувати результати навчання. Дисциплінований учитель починає і завершує урок вчасно. Якщо дорослому не вистачає 45 хвилин, то й учні не встигатимуть завершити процес у відведений термін, розмиваються рамки уроку. Насправді, дзвоник і для учнів, і для вчителя, і для професора.
Вікторія Харитонова: Такий вислів свідчить про те, що на відпочинок мають право лише вчителі, і десь у підсвідомості закладається переконання, що хороший учень мало відпочиває, багато вчиться, багато працює тощо. А це може додавати додаткового стресу, навантаження та втрати інтересу до навчання.
Тому в цьому разі можна застосувати прийом «Відстрочена здогадка»: на початку уроку зацікавити певним питанням або загадкою, а в кінці уроку дати розгадку. Тоді жодний з учнів не буде поспішати на перерву.
Юлія Комаринська – педагогиня:
Зазвичай такі фрази говорять дітям з девіантною поведінкою. Учні, які й так все виконують та адекватно спілкуються із вчителями, таких фраз на свою адресу не отримують. Оці кліше їх більше смішать, або як «заїжджена» платівка вже. Вони їх не сприймають. Реальну травму завдають інші речення, коли вчителі випадково потрапляють «у ціль». Наприклад, коли учень сидить малює в зошиті на полях, а вчителька, не розумівши політ фантазії, бо там аніме, називає це мазаниною, і каже, що нічого путнього з дитини не вийде. Отоді їх чіпляє. А от фрази кліше для них зараз більше як нагорода – за те, що вивів вчительку із себе.