Дев’ятикласника Золотослобідської школи, що на Тернопильщині 15-річного Віктора Грубяха шукають усім світом вже сьому добу поспіль. Наразі — ані сліду, пише te.20minut.ua
До пошуків долучились рятувальники, військові, поліцейські, місцева Самооборона, мешканці та однокласники з батьками. Сотні людей щодня виходять та крок за кроком, метр за метром перевіряють буквально все – від полів, посадок, ставків – до закинутих будівель.
Обшукали вже сусідні села і райони.
— Сьогодні (28 листопада – прим. авт.) шукають на двох ділянках, — розповів сільський голова Золотої слободи Ігор Мидло. — Від с. Вікторівка і по паралелі, а це на відстані від нашого села — 5-7 км, одночасно проводять пошуки до Денисова, до Стрипи – приблизно 12-15 км.
Вже обшукали не лише найближчі села, а й райони — і Теребовлянський, і Підгаєцький – усе безрезультатно. Усі хати закинуті, усі чагарники, поля, все обійшли. Шукали у с. Росоховатець і навіть в Козові, де нещодавно придбали нове житло – ніде немає.
— Проблем у сім’ї не було, принаймні, про конфлікти чи щось подібне ми не знаємо, — каже сільський голова. — Мама Оксана, є сестра старша ще у хлопця. Тато — інвалід, з родиною не проживав. Хату купила мама недавно – і там шукали. Немає його. Хлопчина активний, спортивний. 15 років, такий вік – звичайна здорова дитина. У селі різні припущення… Але чим день, надія все більш втрачається.
Просять дітей, аби зізнались. Бо кожне слово має вагу
Однокласники Віті приголомшені. З ними весь час спілкуються вчителі, класні керівники. Просять – якщо комусь бодай щось відомо, аби зізнались. Хтось хоч щось чув – нехай розкажуть, бо тут кожне слово має вагу та може допомогти відшукати школяра. Діти й самі, разом з батьками, долучились до пошуків. Зараз повертаються до навчання. Хоча навряд чи його можна назвати повноцінним. З голови не йде: безслідно зник однокласник.
Ще в п’ятницю, коли він зник, ми з чоловіком та Вітиною мамою особисто об’їздили, обійшли все, де він міг зійти з маршруту дорогою додому, — розповіла директор Золотослобідської школи Уляна Гуцал. – Того ж дня я зібрала шкільну лінійку і попросила учнів – хто може з батьків, знайомих та друзів родин долучались до пошуків. Діти теж ходили шукати, разом зі своїми батьками.
У вівторок, 26 листопада, учнів відпустили з уроків – вони разом з дорослими продовжили пошуки. Уже наступного дня у школі працювала поліція. Опитували всіх. Після розмов просили повертатись до повноцінного робочого процесу.
— Однокласник дзвонив йому у четвер, повідомити, що на змагання поїдуть не автобусом, як раніше планувалось, а автомобілем, бо домовились за транспорт, — пригадує пані Уляна. — Діти зранку в п’ятницю всі зійшлись, крім нього. Відразу почали шукати, послали додому – немає. Дзвоню до мами, кажу, що ми шукаємо Вітю. Мама й каже — ми його теж шукаємо.
Хто востаннє спілкувався з Вітею перед тим, як він зник
Доки директор з чоловіком, мамою та сестричкою Віктора у п’ятницю шукали школяра, директорка розпитувала маму, чи не пропадав він раніше. Мати запевняла – ніколи такого не було. Якщо йшов в село – бувало, приходив о 12-1 ночі. Але приходив завжди. У селі теж кажуть, що не чули, аби Вітя тікав з дому чи не повертався ночувати.
— Їх у той день йшло в сусіднє село дві групи, було багато дітей, — каже пані Уляна те, що вдалось дізнатись від дітей. — Йшла група 5 чоловік, серед яких Вітя та його однокласниця. Була ще й інша група. Всі йшли до с. Вівся пішки польовою дорогою. Друга група йшла вперед, поверталась раніше, то Вітю дорогою не бачили.
Назад група з п’яти чоловік теж мала йти разом. Проте саме в розпал дискотеки Вітя підійшов до них. Мовляв, вже йде додому, бо мама подзвонила. Однокласниця його просила: «Ще побудь, будемо разом йти». «Ні, я вже маю йти», — відповів. Тоді його бачили востаннє.
— Він активний, життєрадісний, дуже спортивний, брав участь у всіх змаганнях в школі, районі – без його участі не проходило, здається, жодне, — каже Уляна Гуцал. – Дуже часто виборював призові місця. Відносно спорту – то у нього пріоритет. Вчитель фізкультури весь час його хвалив і казав, що Вітя – найкращий. Коли дізнались, що Віктора немає, а команда от-от має виїжджати на змагання, казали, мовляв, вже немає чого везти ту команду без нього. Він хотів бути авторитетом серед однолітків….
Діти дуже переживають, хвилюються. І вірять, що от-от станеться диво, двері відчиняться, і Віктор зайде до класу. Школярі чи не єдині, хто вірить у диво. Адже Віктора немає вже сьому добу. А сотні дорослих мовчки – по болоті та під дощем, долають метр за метром, аби відшукати зниклого підлітка.
