У перші дні війни жінка втратила коханого, який теж боронив Маріуполь зі зброєю у руках. “У травні вони планували побратися”.
“Альона Кушнір родом із Хмельниччини. Росла у багатодітній родині: крім неї, батьки виховували ще двох синів та доньку — вона, на жаль, померла у 2008 році внаслідок онкологічної хвороби. В тому ж році ця страшна недуга забрала і її маму, — каже Андрій Федоров, двоюрідний брат загиблої та її кум. — Альона мала талант до малювання, захоплювалась легкою атлетикою, займалась фітнесом та бігом.
Після того, як дівчина закінчила дев’ятий клас школи в рідному Морозові, вступила до Чемеровецького медичного фахового коледжу, де отримала диплом молодшої медичної сестри. Одружилась та у 2013 році народила сина Іллю. Мешкала родина в Хмельницькому, сестра працювала у госпіталі ветеранів війни, а її чоловік був військовослужбовцем “Азову” та боронив країну на передовій.
Згодом подружжя переїхало проживати в Маріуполь. Альона стала служити бойовою медикинею у військовій частині А3057 Національної гвардії України. Для підвищення кваліфікації пройшла курси інструкторів з тактичної медицини, отримала відповідний сертифікат.
Вона неодноразово витягувала з поля бою з-під обстрілів побратимів, ризикуючи своїм життям. Її мужності та професіоналізму потрібно було ще повчитись. Недарма ж про неї казали: “Дівчина вагою 40 кілограмів, половина з яких — сталеві яйця”.
За словами брата, у Маріуполі бойова медикиня розлучилась із батьком своєї дитини. Останні два роки мешкала з іншим чоловіком — Максимом Гридчиною, він теж військовослужбовець, але служив у іншій бригаді Нацгвардії.
“Вони були дуже щасливі разом, у вільний від служби час мандрували, у травні планували побратись. Та все зруйнувала війна, — каже Андрій Федоров. — На початку російського вторгнення сестра вивезла сина на Хмельниччину, а сама разом із Максимом залишилась боронити Маріуполь”.
7 березня загинув її цивільний чоловік. “Я пам’ятаю, як боляче вона перенесла цю втрату… Вона знайшла понівечене тіло коханого. Декілька днів після цього ще ночувала в квартирі, а тоді перебралась у бункери “Азовсталі”, — пригадує брат дівчини. — Подруга просила сестру евакуюватись з нею, поки була можливість. Та вона залишилась, просила не жаліти її, бо вона захисниця та українка, яка виконує свій обов’язок — рятує побратимів та цивільних. А ще розвозила воду, їжу та інші речі мешканцям міста, які ховались від обстрілів”.
25 березня Президент нагородив Альону Кушнір орденом “За мужність” ІІІ ступеня. Незадовго до смерті вона виступила з відеозверненням, у якому просила дати можливість вивезти поранених і поховати загиблих захисників міста. А 15 квітня рашисти кинули на “Азовсталь” тритонну бомбу, після чого обвалилось декілька поверхів будівлі. Медикиня загинула під завалами…
“Альона, безумовно, Героїня. І назавжди такою залишиться”, — гордо каже її брат.