Автор: Ігор Лікарчук, екскерівник Українського центру оцінювання якості освіти.
Кілька днів тому я розмістив допис-репліку про те, що в Україні 90-й раз новий навчальний рік розпочнеться 1 вересня. Як колись за часів срср…
Але ФБ нагадав іще про один ювілей, який також не можу назвати славним і величним.
Тридцять років тому, у далекому вже 1993 році, була затверджена Інструкція про порядок обчислення заробітної плати працівників освіти, яка чинна й до сьогодні (!).
Кожен може ознайомитися з цим епохальним документом, який давно застарів політично, морально та сутнісно. Бо і система освіти вже далеко не та, що була тридцять років тому, і соціально-економічна ситуація в державі абсолютно інша, та і люди стали іншими.
Чи, можливо, вчителі не люди? Якщо засадничі основи оплати їхньої праці чиновники від освіти не змогли змінити за тридцять років функціонування цієї системи? Щоправда, в освітніх чиновників зарплата упродовж тридцяти років змінювалася не раз і не два. Змінювалася також система її обчислення. Як і система нарахування пенсій… А в педагогічних працівників основні засади, за якими нараховується заробітна плата, – жодного разу.
Щоправда, упродовж цього часу видавалися якісь накази, готувалися методичні рекомендації та інше, але за своєю сутністю система обчислення зарплати залишалися та сама. Пишучи «та сама», маю на увазі совкова, бо інструкція 1993 року – родом із радянської системи освіти, коли всім педагогам, незалежно від результатів роботи, платили однаково. Однаково – це коли на обсяг зарплати впливають лише стаж, освіта, наслідки примітивної атестації, але аж ніяк не результати роботи…
Тож пересічний педагог може віддаватися роботі на всі 200 %, впроваджувати найновіші технології й методики, днювати й ночувати в закладі освіти, але буде отримувати стільки ж, як і той, кого колеги називають урокодавачем, хто працює за планами і конспектами уроків, написаними багато років тому, від кого тікають учнів та батьки… Якщо, звичайно, у такого однакові з першим освіта, стаж, категорія тощо…
Тобто тридцять років освіта України, незважаючи на зміни в багатьох сферах її життя, продовжує споживати консерву тридцятирічної давності. Навряд чи від неї ця система стане здоровішою…
Отакі сумні реалії освітянського життя на фоні тридцятирічного ювілею найголовнішого нормативного документа, який визначає сутність системи оплати праці педагогічних працівників.
І що найбільш прикро: якими б не були зусилля Уряду щодо підвищення заробітної плати педагогів, на реальне покращення матеріального стану вчительства суттєвого впливу вони не матимуть. У тому чилі й тому, що система нарахування заробітної плати лишилася совковою.
Тож із черговим освітнім ювілеєм, панове освітяни!