У суботу, 15 червня, у швейцарському Бюргенштоці, поблизу міста Люцерн, стартує перший дводенний установчий саміт формули миру президента Зеленського.
Відкриє його президентка Щвейцарії Віола Амгерд. У пʼятницю, 14 червня, приймаюча сторона повідомила, що у саміті візьмуть участь 92 країни: 100 делегацій, у тому числі 57 глав держав та урядів із пʼяти континентів. Хоч днями ЗМІ повідомляли, що їхня кількість зменшилася від 93 до 78 країн. Можемо припустити, що такі витоки в пресу були зумовлені публічною відмовою Китаю взяти участь у швейцарському саміті, на який орієнтується більшість країн Глобального Півдня.
Від кінця 19 ст. Бюргеншток – це швейцарський готельно-туристичний комплекс із видом на озеро Люцерн та Альпи. Судячи зі світлин у Google, краєвиди там просто фантастичні. Проте тема зустрічі – як закінчити найбільшу від кінця Другої світової війну в Європі – відчутно резонує, з огляду на геноцид, який провадить РФ щодо українського народу, депортацію наших дітей, випалені вщент міста, зруйновану інфраструктуру та десятки тисяч вбитих і поранених цивільних і військових українців. Play Video
У перший день саміту представники країн-учасниць почнуть збиратися ближче до вечора. Підсумкову декларацію, а текст вже погоджений, його оприлюднять, якщо не в суботу, 15 червня, ввечері, то вже наступного дня. Проте, одразу зазначимо, що завищених очікувань від цього саміту ні Київ, ні наші західні союзники, не мають. Основна мета – застовбити за Україною в світі єдиний справедливий (під цим мається на увазі повне виведення російських військ з нашої території, репарації, спеціальний міжнародний трибунал тощо) шлях закінчення війни.
Тож, чого очікувати від першого саміту миру у Швейцарії? Чому він аж настільки важливий для нас, навіть з огляду на те, що кінець війни й встановлення справедливості не відбудеться одразу? Та, чому Путін так нервує через цей саміт? ТСН.ua пояснить у цьому тексті.
Ні миру, ні переговорів: гра Китаю
Саміт у Швейцарії бере початок від G20 на Балі у листопаді 2022 року, де президент Зеленський вперше представив українську формулу миру, що складається з 10 пунктів. На початку цього тексту ТСН.ua не дарма зазначив про “справедливе” закінчення війни.
Бо саме формула президента Зеленського містить такі пункти:
виведення всіх російських військ і збройних формувань з території України;
відновлення контролю України над усіма ділянками нашого держкордону з Росією;
відновлення територіальної цілісності України;
створення Спецтрибуналу щодо злочинів та Міжнародного механізму відшкодування всіх збитків, завданих війною, за рахунок заморожених російських активів;
надання Україні дієвих гарантій безпеки (а це лише членство в НАТО – ред.);
та підписання сторонами документу про фіксацію закінчення війни.
ТСН.ua навів не всі десять пунктів формули миру президента Зеленського, серед яких також є звільнення всіх полонених і депортованих, енергетична та продовольча безпека тощо. Проте ми окреслили ті пункти, які стосуються саме “справедливого” закінчення війни, щоб ні у наших західних союзників, ні у таких країн, як Китай та його сателітів, не було спокуси торгувати українськими територіями, членством України в НАТО, пропонуючи зійтись із Росією “десь посередині”.
Восени 2022 року на саміті G20 на Балі Україна зіграла на випередження. Адже вже в лютому 2023 року на Мюнхенській безпековій конференції, обірвавши майже річне мовчання, Китай вийшов зі своєю “позицією щодо врегулювання внутрішньої української кризи”. Вже з самої назви було зрозуміло, кого саме захищає Китай. Та й пункти про безумовне “припинення вогню” та “відновлення мирних перемовин” говорили самі за себе. Тож, як бачимо, вже тоді Кремль намагався всіляко зашкодити просуванню українського бачення закінчення війни.
Відтоді почався паралельний процес:
Україна започаткувала свій формат зустрічі зовнішньополітичних радників – підготовки до першого установчого саміту формули миру президента Зеленського у Швейцарії (всього відбулося чотири підготовчі зустрічі: у Копенгагені, Джидді, на Мальті та у Давосі);
Росія та Китай просували власну капітуляцію України, зокрема через лідерів країн Африки, які в червні 2023 року приїхали з Києва до Санкт-Петербурга зі своїм “мирним” планом, щоб схилити сторони до переговорів, а потім і через папу Римського, який час від часу пропонував безумовне припинення вогню та переговори.
Лише раз представник Китаю взяв участь у зустрічі зовнішньополітичних радників у саудівський Джидді, що Держдеп США назвав “продуктивним”. Весь цей час як Україна, так і Захід, офіційно й неофіційно за допомогою різних каналів комунікації намагалися говорити з Пекіном, щоб схилити його “на правильний бік історії”. За це Офіс президента всередині України багато хто критикував, у тому числі й ТСН.ua.
Проте, вже на початку червня цього року, коли стало зрозуміло, що Китай не візьме участі у саміті миру у Швейцарії, і, як наслідок, не впливатиме на Росію щодо якнайшвидшого закінчення війни, українська влада змінила свою риторику. Все почалося з заяв американців, які прямим текстом вказали Пекіну на те, що він допомагає російському ОПК втриматися на плаву. Потім, виступаючи на азійському безпековому саміті “Діалог Шангрі-Ла” в Сингапурі на початку червня, президент Зеленський вперше публічно звинуватив Китай у спробі зірвати швейцарський саміт миру, навмисно послаблюючи рівень участі країн, щоб деякі лідери (перш за все країн Глобального Півдня – ред.) не доїхали до нього:
“На жаль, це прикро, що така велика незалежна потужна країна, як Китай, є інструментом в руках Путіна. Це вже не лише підтримка Росії, це фактично підтримка війни, бо якщо ти не підтримуєш саміт миру, значить все, що відбувається, для тебе нормально”, – наголосив український президент.
Тоді ТСН.ua написав, що це можна вважати зміною риторики й політики Офісу президента України щодо КНР, бо раніше ми чули досить обережні заяви представників української влади на адресу Пекіна, його можливого впливу на Москву та участі у саміті миру у Швейцарії.
Путін нервує: не визнати капітуляцію
Західна преса загалом скептично ставиться до першого установчого саміту формули миру президента Зеленського у Швейцарії.
Американський телеканал CNBC News пише, що “відсутність Росії та її геополітичних союзників явно послаблює потенційне охоплення та вплив саміту”.
France 24 теж зазначає: “Швейцарці наполягають, що Росія колись має бути залучена, і сподіваються, що одного разу вона приєднається до процесу”.
AP про це також пише: “Уряд президента Зеленського не хотів участі Росії. Але швейцарці наполягають, що в якийсь момент Росія має бути залучена, і сподіваються, що колись приєднається до процесу”.
Politico й взагалі зазначає таке: “Росія навіть не була запрошена на саміт миру в Швейцарії після того, як цей захід назвали проукраїнським”.
Ви можете справедливо запитати, а що ж не так із західною пресою? Справа в тому, що довгий час офіційний Київ, разом із країнами Заходу, підігравав країнам, які орієнтуються на Китай щодо того, що у фінальному тексті декларації саміту можуть бути відсутні такі формулювання, як: про Росію як “країну-агресора”, “виведення всіх російських військ з території України”, чи згадка про обовʼязкове проведення другого саміту миру (попередньо в Саудівський Аравії – ред.) за участі Росії.
Попередній драфт заключного комюніке цього саміту, як повідомляли західні ЗМІ, був підготовлений саме в такій редакції. Проте в останній момент його змінили, прибравши звідти найбільш контраверсійні для України пункти, зокрема й про участь Росії у другому такому саміті миру. Чи наближає це нас до закінчення війни? Аж ніяк, бо це рішення знаходиться в Кремлі та західних столицях, зокрема в США, які досі не ставлять на повну й беззастережну перемогу Україні в цій війні. Проте, ухвалення фінальної резолюції саміту миру в Швейцарії саме в такій редакції – це проміжна перемога України.
Можна скільки завгодно дискутувати, що цей саміт миру у Швейцарії не призведе до завершення війни тут і зараз, як і до одномоментного виведення російських військ зі всієї української території аж до міжнародно визнаних кордонів 1991 року. Це правда. ТСН.ua тут не буде створювати завищених очікувань у своїх читачів. Але, разом із тим, це дуже хороший майданчик, щоб застовбити за собою (як ми вже написали на початку цієї статті) єдиний саме справедливий шлях закінчення війни.
Не дарма Путін у пʼятницю, 14 червня, виступив із довгою промовою перед керівним складом МЗС РФ, яка була анонсована лише за півгодини до власне її початку, де він чи не вперше публічно озвучив (хоча це й так було давно відомо – ред.) умови для початку переговорів (але не з Україною, а зі США – ред.):
повне виведення українських військ із Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей;
визнання в міжнародних договорах російськими цих українських регіонів, які Путін незаконнно записав до російської конституції, причому в їхніх адміністративних межах;
а також нейтральний, позаблоковий, без’ядерний статус України, демілітаризація і денацифікація.
Все це Путін назвав “реальною мирною пропозицією”. І, за його словами, якщо Захід та Україна відмовляться, в майбутньому умови для переговорів, які висуватиме Кремль, зміняться, бо ситуація на полі бою буде “не на користь Києва”. Все це може здаватися черговою погрозою й підвищенням ставок, якщо не знати справжню причину цих спонтанних заяв Путіна. Справа в тому, що, як вже писав ТСН.ua, напередодні саміту G7 в Італії 13-15 червня, США запровадили чи не найпотужніші за останній час санкції проти російської Мосбіржі, через яку Кремль частково фінансував свою оборонку, що обвалило торги доларами та євро.
Росіяни в різних містах вишикувалися в довжелезні черги до обмінників, а Центробанк РФ заявив, що відтепер китайський юань буде основною іноземною валютою Росії. Як це можливо на практиці, особливо в умовах, коли, після запроваджених американських санкцій присутні в Росії “дочки” китайських банків припинили зовнішньоторговельні розрахунки в доларах і євро, наразі невідомо. Проте точно зрозуміло, що це збільшить залежність Росії від Китаю.
В українському МЗС заявили, що озвучені Путіним ультиматуми лунали вже й до цього, і мають на меті “підірвати дипломатичні зусилля напередодні проведення саміту миру у Швейцарії щодо досягнення справедливого миру, й завадити участі лідерів і країн у цьому саміті, адже в планах Росії – не мир, а продовження війни, окупація України, знищення українського народу та подальша агресія в Європі”.
Генсек НАТО Єнс Столтенберг теж зазначив, що чергові заяви Путіна про ультиматуми щодо переговорів – це “не українська пропозиція, яка демонструє, що РФ хоче досягти своїх воєнних цілей, розраховуючи також на значно більшу територію, ніж вона змогла окупувати до цього”.
Очільник Пентагону Ллойд Остін наголосив, що “Путін не в тому становищі, щоб диктувати Україні, що вона повинна робити для досягнення миру”.
Проте, ми також памʼятаємо нещодавнє інтервʼю президента США Джо Байдена журналу Time, де він заявив: “Я не готовий підтримати Україну в НАТО”. Ця заява прозвучала не лише напередодні саміту G7 в Італії та першого саміту миру у Швейцарії, а й 75-го ювілейного Вашингтонського саміту НАТО 9-11 липня. Києву вже дали зрозуміти: на політичне запрошення до членства в Альянсі на цьому саміті розраховувати не варто. Натомість у США обіцяють, що рішення саміту міститимуть формулювання про “побудову моста, який наблизить Україну до членства”.
Цього тижня ТСН.ua у партнерстві з Центром “Нова Європа” опублікував велике опитування впливових європейських дипломатів, експертів та американських військових щодо того, які рішення можуть бути ухвалені на саміті НАТО у Вашингтоні для завершення війни. Разом із тим раніше ми вже писали, й це знаходить відгук у коментарях експертів у цьому опитуванні, що у наших західних союзників і партнерів досі є спокуса торгувати членством України в НАТО з Росією (тобто, нашим можливим позаблоковим/нейтральним статусом), задля одномоментного припинення війни, безумовного припинення вогню (яке жодні миротворчі сили не гарантуватимуть) та заморозки війни без жодних гарантій подальшого ненападу Росії. Це, власне, те, чого хочуть Росія та Китай.