Зграйка переляканих дітей навколо старої жінки і заплакана мама з немовлям на руках, яка з кимось напружено говорить телефоном.
– Вам потрібна допомога? Що у вас сталося?
Вони тікають з Запорізької області. Батько залишився на місці. Мама з бабусею намагалися вивезти п’ятеро дітей з нехитрими пожитками, які вмістилися в кілька сумок. Мабуть, часу на збирання було зовсім обмаль.
І ось тут на вокзалі у Львові, у них вкрали всі гроші. Це була остання тисяча гривень, які батько переслав їм на картку, щоб купили квитки до Ужгорода і добралися до родичів.
– Давайте, подумаємо, що можна зробити. Якийсь вихід повинен бути.
Ми йдемо разом в волонтерський штаб, розпитуємо координаторів. І, о щастя! З’явилась інформація, що на парковку прибув безкоштовний автобус до Ужгорода.
– Тільки поспішіть, бо скоро відправлення, більше безкоштовного транспорту не буде.
Ми хапаємо сумки і біжимо західними сходами вниз. Діти дріботять за мамою, бабуся відстає, тримаючись за хворе серце. Автобус знайшли швидко. Я з полегшенням видихнула:
– Дивіться, як вам пощастило. Автобус до Ужгорода спеціально для вас!
Діти кинулися всі по черзі обіймати мене і дякувати.
Я стояла зі сльозами на очах, спостерігаючи їхнє щастя – сьогодні ввечері вони дістануться безпечного місця…
Психолог і волонтер Галина Капшій