Хлопчику, що вів щоденник у зруйнованому Маріуполі, врешті вдалося вирватися з окупації. Зараз 9-річний Єгор разом з мамою, сестрою та бабусею у безпеці.
Раніше записи дитини, зроблені під обстрілами, шокували увесь світ. Малий писав про загибель знайомих та поранення рідних. Загалом він разом із родиною провів у знищеному місті понад три місяці. І весь цей час писав про те, що бачив, йдеться в ТСН.
Маленький Єгор разом з рідними та волонтерами в’їжджає в Запоріжжя. Хлопчика вивозили потайки, за допомоги волонтерів. Саме завдяки йому весь світ дізнався, якою є війна – дитячими очима. «В мене померло дві собаки і бабуся Галя. І – улюблене місто Маріуполь, за весь цей час, з 24 числа», – такий запис є у щоденнику хлопчика.
Свій щоденник із дитячими малюнками Єгор почав вести у бомбосховищі. Там його родина ховалася, коли хату рознесло російськими снарядами, живими залишились не усі. «У дочки голови, пальця, у сина на спині з долоню все видерто. У мене на руці, на стегні. А тато помер від ран. За 8 днів стік кров’ю. Допомоги не було ніякої вже», – розповідає мама хлопчика Олена.
Хронологію безжального знищення міста рашистами- малий почав фіксувати у щоденнику потайки. Лише згодом, випадково, ці рядки побачила мама. На малюнках 9-річного хлопчика безжальні обстріли міста, танки, що гатять по житлових будинках. А ще собаки, які жили у дворі, їх Єгор зобразив з крилами – бо, каже, разом із загиблими людьми мають потрапити на веселку. «Вони ж померли. Коли нас накрило, то і їх. Даньку склом порізало, а Бімку завалило», – розповідає дитина.
Першим цей щоденник сфотографував та оприлюднив у соцмережах двоюрідний дідусь хлопчика. Так про Єгора дізналися в усьому світі. Ще тоді, коли сам хлопчик залишався у палаючому Маріуполі. Порятунок родини був надскладним, без подробиць, кажуть волонтери. А мама Єгора каже, щойно виїхали на дорогу, де з’явився українських зв’язок, заплакала від щастя. «Телефонний дзвінок, мені кажуть, що абонент не може прийняти ваш дзвінок, я це чую, і все – сльози, радість, щастя. Дихається по-іншому тут», – твердить жінка.
Вона зізнається: боялась виїжджати з Маріуполя не лиш через обстріли, але і не знала, чи вдасться їй без роботи та житла в чужому місті утримувати маму та дітей. «Не було розуміння, чи можу я дітей прогодувати. Там бодай будинок, хоч зруйнований, але є. Стара робота. Ну, потім все ж наважилися. Я зрозуміла що там зиму неможливо пережити, відчули звідси підтримку і ризикнули», – додає вона.
Волонтери кажуть, сумніви виїжджати чи ні – то наслідки цілеспрямованої пропаганди рашистів. Вони, як можуть, переконують маріупольців, що на підконтрольній Україні території біженців начебто не чекають. «Мешканці Маріуполя у полоні російської пропаганди. Там повний інформаційний вакуум. Слухаючи росіян, вони думають, що тут війна в кожному місті, злидні, голод, тут нічого немає, І їм розповідають зараз, що Маріуполь – це набагато краще, ніж Запоріжжя, Київ чи ще щось», – розповідають волонтери.
Зруйновані оселі, могили на подвір’ях та дитячих майданчиках, терор місцевого населення, робота фактично за їжу – саме таким є Маріуполь зараз, каже жінка. За кілька днів родина переїде з Запоріжжя до Києва, ближче до своїх рідних. Щойно вибрався зі зруйнованого міста Єгор припинив вести старий щоденник. Його мама сподівається: незабаром почне новий. Вже про мирне життя.