Хлопець прожив в окупації без газу, води, тепла, світла і під постійними обстрілами 13 днів. Від прильотів його квартира залишилася без вікон, а самого Валентина ледь не розстріляли російські військові під час допиту.
Парубок захоплюється баскетболом. Чотири роки він працює тренером – тренує дітей. “4 роки Валентин живе в Гостомелі зі своїми бабусею та дідусем. У хлопця немає батьків, він повний сирота.
24 лютого він мав прокинутися о 06:30 від будильника, та прокинувся трьома хвилинами раніше від вибухів. Першу ніч ночували в підвалі. Сиділи на стільцях і намагалися спати. Наступного дня у підвалі розмістилися вже з комфортом. Валентин приніс матрац.
8 березня хлопець із другом ніс фанеру, щоб закрити розбиті вікна в сусідки. Їх зупинили росіяни, поставили на коліна і почали допит. Один з окупантів сказав: “Ти борзий! Давай, я тобі коліно прострелю, голову відріжу”. Валентин сказав, що він вчитель, тренер з баскетболу, тоді окупант почав його запитувати про правила баскетболу, просив пояснити, як перекладається з англійської слово “баскетбол”. Після цього хлопців відпустили.
Тренер був одягнений у футболку з написом “basketball saved my life”, і справді, каже Валентин, баскетбол врятував мені життя.
9 березня снаряд прилетів у пʼятиповерхівку поруч. Мама друга Валентина сказала, що сьогодні є можливість виїхати, й наказала хлопцям збиратися. Валентин каже, що коли він виїжджав, всередині була порожнеча, він розумів, що може ніколи сюди не повернутися. Та, на щастя, побоювання не виправдалися.
Окупанти розчавили аличу, яку хлопець плекав від маленького деревця, він хотів вже її спиляти, але побачив, що вона починає пускати листочки. Валентин каже, що дерево нагадує йому мешканців Гостомеля, які залишилися живими, переживши жахи окупації, не здалися і продовжили своє життя.
В студії “Сніданку” Валентин розповів про своє життя зараз і свої почуття та емоції, які він пережив в окупації.
Про рідне місто Гостомель
Він повертається до роботи, працює в школі, тренує дітей. Каже, що найстрашніше було поїхати з рідного міста. Зараз Гостомель відбудовується, відчиняються магазини, люди починають жити далі. В помешканні Валентина нема вікон, але жити в ньому вже можна.
Про допит окупантів
Валентин розумів, що на допиті його могли вбити. Зараз потроху відчуття та страхи забуваються. Хлопець намагається не повертатися до своїх спогадів, бо треба жити далі.
Про музику
Ще одне гобі, яке врятувало під час окупації – музика. У підвалі, де він провів 13 днів, хлопець грав на гітарі. Їжу здобували собі під обстрілами, через це наш герой схуднув на 8 кг.
Про баскетбол
У перервах між обстрілами Валентин заходив додому, брав до рук м’яч. Іноді навіть думав про те, куди можна було почепити корзину, щоб продовжувати тренування, бо до найближчого майданчика йти було далеко і небезпечно.
Про майбутнє
Хлопець каже, що повернувся до Гостомеля назавжди і буде в рідному місті до кінця.
Про дітей
Валентин тренує дітей в Оболонських школах номер 232 та 14, каже, що серед його підопічних багато талановитих дітей.
Про мрії
Мріє хлопець про перемогу, мирне небо та професійне зростання.