Сьогодні увесь світ із хвилюванням чекав, чи відбудеться неанонсований візит спікерки Палати представників Конгресу США Ненсі Пелосі до Тайваню, що став першим із 1997 року візитом американської офіційної особи такого рівня.
Китай зі свого боку розглядає цей візит як порушення свого суверенітету, адже вважає Тайвань своєю територією. Ба більше, офіційний Пекін погрожує силовими заходами, не виключаючи збиття літака із Пелосі на підльоті до Тайваню.
Зауважимо, що багато американських урядовців проти її візиту, попереджаючи про “небажані ризики”, але вони не можуть впливати на представника законодавчої гілки влади, до якої відноситься Конгрес.
Звісно ж, атака китайських сил на літак США із представником вищого керівництва буде розцінена як “акт війни”, на що має бути негайно дана адекватна військова відповідь. До речі, багато військових експертів, політичних аналітиків і футурологів після розпаду СРСР описували ймовірний сценарій початку Третьої світової війни саме із загострення суперечок США і Китаю навколо Тайваню.
КНР чи Тайвань: який Китай легітимніший
Нагадаємо, що Китайська Народна Республіка не контролює острів Тайвань з 1949 року, коли в результаті громадянської війни з китайськими комуністами партія Гоміндан зазнала поразки, лишивши під своїм контролем лише Тайвань із навколишніми островами. Найцікавішим є те, що Тайвань вважає материковий Китай незаконно захопленим комуністами, а Тайвань і є справжнім “легітимним” Китаєм, причому до 1971 року місце Китаю в ООН займав саме Тайвань.
На сьогодні незалежність Тайваню визнали лише 13 держав, більшість з яких – маленькі країни Центральної Америки (як-то Гватемала) і дрібні острівні країни Тихого океану (наприклад, Тувалу). Проте Тайвань де-факто є незалежним на своїй території вже понад 70 років, що дало йому змогу побудувати одну з найуспішніших економік Азії і світу. Увесь інший світ, включно із США, визнає концепцію “єдиного Китаю”, тим більше, що Тайвань ніколи не проголошував свою незалежність. Відповідно, у 2005 році в Китаї було ухвалено закон про застосування воєнної сили проти Тайваню, якщо його влада вирішить проголосити свою незалежність де-юре.
Отже, ситуація з візитом Пелосі змушує або Китай відмовитися від силових акцій проти її літака, або США відмовитися від візиту, що веде до певних репутаційних втрат, які значно важливіші Китаю як тоталітарній країні. В іншому випадку ситуація перейде у розряд війни із США, на яку очільник КНР Сі Цзіньпін навряд чи розраховує, сподіваючись вирішувати територіальні питання військовим шляхом виключно із Тайванем. В адміністрації Білого дому вже заявили, що не будуть піддаватися китайським провокаціям, вкотре підкреслюючи свою підтримку Тайваню як частини Китаю, яка має право на “власний шлях розвитку”.
Чи можлива Третя світова через “тайванське питання”?
Загалом головним протиріччям ситуації є намагання Китаю не допустити в майбутньому військової підтримки Тайваню з боку США. Немає жодних сумнівів, що КНР рано чи пізно буде намагатися вирішити “тайванське питання” військовим шляхом, і головною інтригою тут буде те, чи наважаться Сполучені Штати воювати на боці Тайваню, адже війна двох ядерних держав ставить існування людської цивілізації під серйозну загрозу.
Найбільш вірогідним варіантом тут буде військово-політична підтримка озброєнням, ресурсами і санкційним тиском, але не пряма участь військами (тобто як у ситуації підтримки Заходом України). Саме це найбільше заважає Китаю у реалізації своїх планів щодо Тайваню. На жаль, доводиться констатувати, що у разі війни в регіоні американська підтримка України може значно зменшитись, і Росія в цьому дуже зацікавлена, всіма силами підтримуючи КНР. Найімовірніше, Китай планував своє вторгнення через деякий час після російського “бліцкригу” в Україні, але героїчна боротьба українського народу і достатньо серйозна підтримка з боку колективного Заходу змусила Піднебесну значно скоригувати свої плани.
Чи є у Тайваню шанси не програти у разі вторгнення Китаю?
Наразі Тайвань активно модернізує свої достатньо непогано оснащені збройні сили, які однак вже останніми роками поступаються КНР, котра витрачає на розвиток армії величезні гроші і ресурси. Саме поновлення збройних постачань, особливо очікувана заміна старих танків на базі М60 на легендарні “Абрамси”, модернізація ППО і переоснащення повітряного флоту мають зробити захоплення Тайваню дуже нелегкою справою. З іншого боку, військове керівництво в Тайбеї має полишити сподівання на пряму підтримку армії та флоту США і почати розраховувати на власні сили, як це зараз робить Україна.
Отже, в достатньо ймовірному найближчим часом конфлікті з Китаєм Тайвань має витримати найперший ракетний удар, який буде найважчим і наймасованішим. У разі збереження значної частини боєздатних ППО, ВПС і флоту Тайвань зможе власноруч завдавати ударів по десантних засобах Китаю, адже доправити війська на острів можна буде лише морським чи авіаційним шляхом, що буде значно ускладнювати наземну операцію Китаю. Тому мотивація тайванських сухопутних сил за їхнього непоганого оснащення і підготовки буде головним фактором успішності під час захисту своїх територій. Саме до цього має готуватися Тайбей, і на підготовку ще є час, адже формування Китаєм “армії вторгнення” не може буде швидким і непомітним.
Загалом активізація зусиль США на тайванському напрямку свідчить про те, що Білий дім прагне продемонструвати свою підтримку з одного боку Тайваню, а з іншого – Китаю та його союзникам. Світ, що перебуває сьогодні в розпалі Другої холодної війни, яка має всі шанси перерости в Третю світову, швидко поляризується. Саме зараз Захід прагне відновити архітектуру світової безпеки, що занепала останніми роками, і саме Україна залишається тут головною точкою зіткнення зусиль світових демократій на чолі із США і світових диктатур на чолі із Росією і Китаєм…