facebook

Чоловіка вбили, а в неї під легенями куля: окупанти розстріляли машину волонтерів, які розвозили Сумщиною хліб

Олена Іванівна попри втрату чоловіка, біль фізичний і душевний після росіян привела магазин до ладу і перетворила на такий собі “Пункт незламності”

Олена та Анатолій Верещаги від першого дня війни возили із Сум до окупованих сіл хліб машиною, доки їхній магазин був ночлігом для росіян. Але одного дня їхнє авто розстріляли – чоловік загинув, а жінка, попри травми, знайшла сили продовжити їхню справу, йдеться в ТСН.

До села Гребениківка на Сумщина тричі на тиждень до центрального магазину рівно о 9 ранку приїздить машина зі свіжим хлібом. Його ціну тут знає кожен. Відтоді як село майже місяць жило в окупації і ледь не в кожному дворі стояли російські танки і “Гради”.

Саме із хліба почалась історія, яку боляче згадувати Олені Іванівні – власниці магазину. “Війна почалася, поговорили, будуть возити хліб чи не будуть? Перетелефонувала я на Суми до людини, а вона відповіла, ми не виїдемо у нас “руські”. Чоловік сказав, чого ж ми сидіти будемо вдома, все одно ж треба комусь робить це. Давай поїдемо. Ми поїхали на Суми”, – пригадує жінка.

Небезпечний шлях до Сум і звідти до села – так вони зробили кілька рейсів. Хліб привозили і у рідну Гребеніківку, і в довколишні села. До магазину селяни ходити боялися, особливо після того як там облаштувалися росіяни. “Вони тут крутилися на місці, аж іскри летіли з-під гусениць. Магазин двигтів увесь. Зайшли двоє воєнних, почали запитувати, де ваші люди, чого вони нас бояться. Всі ж сиділи в хатах, ніхто не виходив. Він ще сказав, що почепіть, що продуктів немає, щоб не влізли до магазину. Ми при ньому написали, закрили магазин на замки”, – пригадує Олена.

Та їхній магазин розграбували і окупували. “На 42 тисячі. Гармидер добрий наробили вони. Все перевернуто. Що обікрали, а шо поперевертали. Матраци нові, товсті, хороші і вони на них тут і спали. Тут такий сморід у магазині стояв – брудні, спітнілі, смердючі – тут вони спали”, -додає власниця магазину.

Лишившись без крамниці, Анатолій Іванович вирішив зробити її на колесах. Їздили по хліб і возили його людям, долаючи російські блок-пости. “Ми в людини взяли причіп, одіялами заселяли і брали в нього 620 хліба, а в машину насипом укладали хліб. 300 хліба брали і 360 батонів. Руські стояли в Сумах на в’їзді, зупиняли перевіряли машину. Спочатку при них розвозили ми хліб по селу, БТР позаду їхав. Чи вони слідили, що їм хотілося знати?”, – каже Олена.

Олена Іванівна із чоловіком возили хліб навіть у найвіддаленіші – на 4 хати хутори, як Градське. Просили російських військових попереджати блок-пости: вони везуть хліб. Та на одному із них 15 березня по білій цивільній машині росіяни відкрили автоматну чергу. З машини правоохоронці дістали 40 куль. Анатолій Іванович загинув миттєво, його дружина дивом вижила, місцеві встигли доправити її до Сум швидкою.

©

“В нього в голову попали, в груди. Я на щоці бачила дірку. Це ще сиділи ми в машині. В його сидінні, в спинці, 4 кулі було. Це ж кулі пройшли наскрізь через нього. Я сиділа, закрила голову руками, звернулася клубочком і під ноги собі. Вони стріляли в передок машині, в мій бік. По голові пройшлося. Я ще в машині бачила, що його вже немає. “Ми більше не будем стріляти, вибачте нас”. Чи нудно було, подурачиться?”, – переказує момент загибелі чоловіка Олена.

Лікарі з тіла жінки дістали кулі та осколки і майже тиждень боролися за її життя – 16 днів реанімації. Їй довго не наважувалися сказати, що чоловік загинув.

Додому Олена Іванівна повернулась за місяць, коли Сумщина вже була деокупована. Про її Тосіка – так називала чоловіка – тут нагадує все. “Важко, що не ховала, що чужі люди поховали. Руські сказали людям, що на цвинтар не йти, бо будемо, каже, стріляти. Не дали навіть людям на цвинтар прийти”, – шкодує жінка.

В неї попереду ще довге лікування, на голові досі є рани. В тілі залишки осколків і російська куля, з якою тепер доведеться жити. “Куля біля легкого. Сказали, що її витягувати небажано”, – додає Олена.

Каже, їй важливо жити, аби дочекатися, коли знайдуть вбивць її чоловіка. “Мені хочеться просто їм в очі подивиться, яке в них зараз відчуття, але я не думаю, що вони живі”, – припускає жінка.

Гребенківчани чекають розслідування і інших справ – росіяни викрали їхніх 3 односельців – серед яких і староста села. Їхня доля досі невідома.

Окупація об’єднала людей, як ніколи, каже Олена Іванівна. У ще недобудованій церкві тепер ведуть службу українською, перейти до ПЦУ вирішили одноголосно.

Олена Іванівна попри втрату чоловіка, біль фізичний і душевний після росіян привела магазин до ладу і перетворила на такий собі “Пункт незламності”, де завжди тепло, де нестрашний блекаут і де смачно пахне кавою і, звичайно, свіжим хлібом, за яким завжди стоїть черга.

Джерело.

Close