Автор: Ігор Лікарчук, екс-керівник Українського центру оцінювання якості освіти.
Завершився навчальний рік. У ці дні в сім’ях українців чи не найбільше розмов про шкільні оцінки. За навчальний рік, за весь час навчання в школі…
Одні радіють, інші сумують, треті про те намагаються не думати. Я підтримую третіх.
Нам уже давно потрібно звикнути до того, що шкільна оцінка – відображення суб’єктивної точки зору вчителя про рівень знань / поведінки / ставлення до навчання / зовнішнього вигляду учня / його ставлення до вчителя…
На вчительську оцінку впливає величезна кількість об’єктивних та суб’єктивних чинників, особливо в тоталітарно-адміністративній системі управління школою.
У ній немає, й апріорі не може бути, об’єктивної системи оцінювання як роботи вчителя, так і результатів навчання учня.
Це стало абсолютно очевидним після запровадження ЗНО. Незважаючи на всі його огріхи й проблеми.
Тому повторюю ще раз: до шкільної (учительської) оцінки потрібно ставитися, як до суб’єктивних короткочасових реалій сьогодення. І не більше. Та не робити із оцінок катастрофу.
У цьому контексті окреме питання – середній бал атестата. Для вступу до справжніх закладів освіти він, як правило, не має ніякого значення. А коли у коледжах, технікумах, училищах починають рахувати середній бал, то це викликає посмішку й розуміння неповносправності розуму в тих, хто це придумав, і тих, хто це робить. Бо середній бал документа про освіту – тотожний середній температурі в хворих лікарні. Інформативність ніяка. А ще коли, цей бал, виставлений за критеріальною шкалою, починають переводити у рейтингову шкалу, то це свідчить про повний дурдом із назвою «Веселка».
Тож не гнобіть ваших дітей за «погані» оцінки. Вони далеко не завжди свідчать про рівень знань та розвитку тих, кого оцінюють. Крім того, як свідчить практика, далеко не завжди «відмінники» стають успішними в майбутньому житті…