Експерти попереджають про можливість подальшого зростання курсу валют: офіційний обмінний курс НБУ незмінний з початку повномаштабної агресії РФ – 29.25 грн за долар, однак ринку інша картина.
Як інформує “НВ”, на банківських та небанківських обмінниках курс сягає 35.6−36 грн за долар.
Схожий курс і при розрахунках банківськими картками за кордоном та за покупками закордонних товарів — на початку липня найбільші банки, Приватбанк та Універсал Банк/Монобанк скасували «пільговий курс» за такими розрахунками — до цього картковий курс був дещо нижчим за «ринковий», той, що ми спостерігали в обмінниках.
Чому так відбувається? Бо інакше й не може бути
США у відповідь на зростання інфляції, піднімають свою облікову ставку. Та обіцяють піднімати й надалі. Наслідок: рух капіталу до США, інвестори купують більше американських цінних паперів, зростає попит на долар, який дорожчає щодо майже всіх основних світових валют — наприклад, вже зрівнявся з вартістю євро. США стають «рятівною гаванню» для грошей у світі.
Та навіть це другорядний фактор, коли ми кажемо про Україну. Головний — інший: війна з росією.
Інфляція в Україні перевищує 20% (і це досить непоганий показник для країни, що воює з таким монстром). Швидше за все, зростатиме й надалі — до 25−30% річних. В умовах дефіциту бюджету — щоб успішно воювати, необхідні гроші, а податкових надходжень замало — НБУ мусить вдаватися до емісії, друку грошей. Це поки що не чинить значного впливу на інфляцію тут і зараз, але створює негативні очікування населення та бізнесу.
Є проблеми з експортом через заблоковані порти — валюти до країни заходить менше. Попри значну фінансову допомогу від наших партнерів, міжнародні резерви України знижуються — з $31 млрд на початку 2022 року до $22.8 млрд на кінець I півріччя — мінус $8.2 млрд за півроку.
Інфляція, емісія, падіння експорту, зменшення міжнародних резервів, та ще й глобальне здорожчання долара — за таких умов гривня й має «просідати» по відношенню до долара.
Жодної паніки, суто економічний процес — очікувана всіма економістами «повзуча девальвація». Дякувати — без жартів — Нацбанку та запровадженим ним валютним обмеженням, що лише «повзуча»: альтернативою могла б бути лише стрімка.
Чому в таких умовах НБУ тримає офіційний курс на рівні 23 лютого? Адже з того часу минуло вже 4.5 місяці війни. Багато обмежень, які було введено Нацбанком тоді, вже скасовано чи переформатовано, аби адаптуватися до реалій.
Багато з регуляцій та обмежень НБУ кінця лютого були актуальними і доречними саме тоді.
Але перестали бути такими з розвитком подій. Найвідоміший приклад — облікова ставка: спочатку НБУ зафіксував її на «довоєнних» 10%, та у червні підвищив одразу до 25%. Що відповідає і економічним реаліям (інфляція вище 20%) і інфляційним ризикам (зростання цін триватиме) і ризикам країни (в країні, що воює, вартість грошей явно вища за 10% річних).
Інфляція, емісія, падіння експорту, зменшення міжнародних резервів, та ще й глобальне здорожчання долара — за таких умов гривня й має «просідати» по відношенню до долара. Жодної паніки, суто економічний процес
Фіксований курс це, мабуть, єдиний спосіб дій під час гострої фази війни, коли вільний рух капіталу відсутній, так само відсутні ринкові інструменти регулювання курсу, і на панічних настроях долар може просто злетіти до неба. Питання, чи не застарів поточний обмінний курс 29.25? Чи варто наближати офіційний, звісно, фіксований курс до «ринкового» (умовно ринкового — за відсутності класичного ринку)?
У інтерв’ю Форбс Україна наприкінці травня заступник Голови НБУ Юрій Гелетій назвав такі причини фіксованого курсу. Цитата: «У коротшій перспективі фіксація вирішує кілька важливих для держави завдань: запобігає паніці, захищає від знецінення гривневі заощадження, здешевлює вартість критичного імпорту».
Чи актуальні ці фактори зараз?
1. Паніка. Не певен, що підвищення рівня «фіксованого курсу» спровокує додаткову паніку. Скоріше, навпаки, зніме напруженість населення та бізнесу від значної різниці між офіційним та «квазі ринковими курсами». Можливо, НБУ має інші розрахунки на базі опитувань чи непрямих даних — якщо так, було б важливо їх оприлюднити як аргумент, чому курс має лишатися саме 29.25.
2. Знецінення заощаджень. На цьому етапі, тут і зараз, на заощадження більше впливає інфляція, ніж девальвація. З минулих часів ми звикли, що здешевшення гривні до долара — девальвація — призводить до зростання цін. Та на сьогодні ціни визначються, скоріше купівельною спроможністю населення, аніж ціновою політикою продавців та виробників. Своїми словами: населення купує за ті гроші, які має; якщо підняти ціни, наприклад, на імпортні товари через зростання курсу, їх просто перестануть купувати.
Щоправда, є виняток. Паливо, яке ми імпортуємо — а це фактично все паливо, яке є в Україні. За нього ми сплачуємо за офіційним курсом; якщо курс буде вищим, будуть вищими й ціни — а внесок палива в інфляцію досить значний. Плюс варто не забувати, що основний споживач палива в нас — армія, й витрати на ЗСУ таким чином зростуть.
3. Здешевлює вартість критичного імпорту. Якщо мова про паливо — так. Якщо інший критичний імпорт… насправді єдиний дійсно критичний імпорт це ліки та поставки для ЗСУ. Більше того, в Уряду — як мінімум з новин — є плани чи бажання взагалі скасувати перелік товарів критичного імпорту. Якщо так, то ціни імпортних товарів визначатимуться курсом, який пропонуватимуть банки. З іншого боку, міжнародна фіндопомога також заходить в бюджет за офіційним курсом, і за фіксації курса на новому рівні її буде заходити більше. Це, як мінімум, полегшить навантаження на бюджет в частині зарплат військовим та в частині соціальної допомоги (бо вони у гривні).
Так само послаблення гривні матиме позитивний вплив на міжнародні фактори. Дипломатичною мовою, фіксація курса на довоєнному рівні не надто гарно впливає на їхню динаміку.
Звісно, НБУ має набагато більше даних та точок зору, яким має бути курс і чи варто змінювати його рівень зараз. Та у нинішніх умовах логічним здається, як мінімум, розглянути опцію «осучаснити» фіксований курс, та підтягнути його рівень до «ринкового». Особливо, якщо ми не очікуємо дуже багато мільярдів (тобто, більше ніж $5−6 млрд щомісяця принаймні до кінця року) міжнародної фіндопомоги прямо зараз. А ми, здається, так багато не очікуємо.