В одному з прикордонних сіл Харківщини “азовець” з обласного центру до війни облаштував мінівинокурню і намагався переконати місцевих жителів, що “русскій мір” не такий хороший, як про нього дехто думає. Однак остаточно селяни зрозуміли це лише після п’яти місяців російської окупації.
Про це розповів волонтер полку “Азов” Юрій Сас. В основі розповіді – історія з життя бійця полку “Азов”, ім’я якого не називається зі зрозумілих причин, як і назва населеного пункту.
“Історія з Харківщини. Мій друг-харків’янин влаштував в одному селі маленьке виноробне господарство. Just for fun. Не з комерційною метою. Весь вільний від роботи в Києві час проводив там. Здружився з місцевими, в нього збиралися мужики потриндіти “за жизнь”. Привчив їх до сухих вин, пропагував корисні ідеї щодо фермерства. Мужики часто нарікали, що в Україні все хріново, зате за кількадесят кілометрів у Бєлгородській області все краще. Голосували за ОПЗЖшну п*здоту на виборах, придивлялись до, прости Господи, Шарія. Свої “азовські” погляди мій приятель не приховував, але і не тиснув. Знаходили точки дотику в інших питаннях”, – розповідає Юрій Сас.
Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну село опинилося під окупацією. За 5 місяців ніхто з односельчан не здав окупантам особу власника хати з виноградником. Та все ж росіяни якось дізнались і розграбували маєток “азовця”.
“Аж ось і звільнили село. Наш герой примчав подивитись на своє розорене обійстя. Тут же зібрались місцеві, це було схоже на сільське весілля. Виговорились люди, тут же доручили “азовцю” попросити в поліції дозвіл для селян заготовляти дрова без санкцій від влади. Він по формі з шевроном, йому не відмовлять. Питаю: “Після війни не хочеш стати там сільським головою, викорінювати колаборантів?” Відповідає: “А немає там більше нікого за Росію. Всі за цей час зрозуміли, що й до чого. Патріоти тепер усі”, – завершив історію Юрій Сас.