Валдайська промова Путіна, якщо відкинути історичні фейки й пропаганду, наочно продемонструвала: він хоче очолити світову “війну” автократій і диктатур проти демократій.
І для цього він не гребує нічим, формуючи навколо Росії нову “вісь зла” (раніше цей термін використовувався американцями щодо країн-спонсорів тероризму – ред.).
Іран, країна-спонсор тероризму з 1984 року, постачає Путіну свої бойові дрони Shahed, і на порозі надання ще й балістичних ракет, захисту від яких Україна майже не має. Північна Корея, яка теж визнана країною-спонсором тероризму, за даними США поставляє Росії великі партії артилерійських снарядів.
На додачу днями Рада національної безпеки США повідомила, що Іран може готуватися до нападу на Саудівську Аравію та Ірак вже в найближчі два дні (які від появи цієї заяви вже давно минули). Новину підігріла поява відео начебто з Ірану, де над однією з мечетей піднімають “червоний прапор помсти”. Автентичність відео так і не встановили. Вже зараз зрозуміло, що це був елемент інформаційної війни, за яким може стояти Росія.
В інтерв’ю ТСН.ua військовий експерт Олег Жданов припустив, що наразі Іран особливо не хоче розпочинати нову війну. А от Росії це може бути дуже вигідно, щоб відволікти увагу Адміністрації Байдена від допомоги Україні. З іншого боку, не зрозуміло, навіщо це Путіну, бо Саудівська Аравія забезпечила йому тимчасову перемогу на енергетичному фронті.
США дали чітко зрозуміти, що “без вагань захищатимуть власні та інтереси партнерів у регіоні”. Хоча ще кілька тижнів тому Джо Байден попереджав Саудівську Аравію про наслідки за рішення королівства на ОПЕК+ фактично стати на бік Росії, скоротивши видобуток нафти. Вашингтон навіть обіцяв переглянути свої відносини з Саудівською Аравією. Проте зараз навіть щодо іранської ядерної угоди Білий дім не виключає можливості її продовження.
Американські ЗМІ вчепилися за заяву спецпредставника США по Ірану Роберта Меллі, який відмовився визнати цю угоду “мертвою”. І це на тлі побоювань, якою може бути справжня ціна допомоги Ірану Росії дронами Shahed та можливо ще й балістичними ракетами, які за даними української розвідки вже зберігаються на території Курської АЕС.
Заступник директора Центру армії, конверсії та роззброєння з міжнародних питань Михайло Самусь вважає, що ціною може бути передача Росією ядерних технологій Ірану.
“Якщо уявити, що у Ірану з’являється ядерна зброя, і він починає махати цими ядерними боєголовками в регіоні, де є Ізраїль, а відносини у них м’яко кажучи дуже напружені… Є Північна Корея, яка також має ядерну зброю і також любить помахати нею довкола Японії, Південної Кореї та США. То це дійсно така собі “вісь зла”, яка може зруйнувати всі режими нерозповсюдження ядерної зброї, ракетних технологій і безпекову модель світу, яка хоч якось існувала після закінчення Холодної війни й розвалу СРСР”, – сказав в інтерв’ю ТСН.ua Михайло Самусь.
На передвиборчому мітингу, а проміжні вибори до Конгресу США відбудуться вже 8 листопада, Джо Байден неочікувано заявив: “Не хвилюйтеся, ми звільнимо Іран. Вони звільнять себе дуже скоро”. Згодом у Білому домі уточнили, що таким чином президент США висловлював солідарність з іранцями, які вже не перший місяць протестують проти режиму аятоли після загибелі 22-річної дівчини, затриманої поліцією моралі за вільно одягнений хіджаб.
Проте сидіти й сподіватися, що суспільний гнів може скинути режим в Ірані на тлі відкритої співпраці з Росією та недолугості ядерної угоди, за яку досі чіпляється Захід, справа марна. Як і чекати, коли Путін або помре, або його скинуть внаслідок палацового перевороту. Бо, наприклад, оголошення мобілізації росіяни проковтнули. Та й, за словами експертів, навіть війна проти Саудівської Аравії та Іраку навряд чи б завадила Ірану продовжувати постачати Росії зброю.
За словами міністра оборони України Олексія Резнікова, Росія вже використала першу партію іранських дронів у війні проти України. Мова про близько 300 безпілотників. Проте Москва має контракти з Тегераном, де фігурує цифра в 1500-2400 дронів. Плюс балістичні ракети класу “земля-земля”, які за різними даними Росія вже отримала.
Україна майже не має засобів, щоб їх збивати. Для цього потрібні системи протиракетної оборони, які мають США та Ізраїль. Особливо цікавою є позиція Ізраїлю після виборів до кнесету 1 листопада, де більшість взяла партія всім відомого Беньяміна Нетаньягу, який вже втретє сяде у прем’єрське крісло. Під час передвиборчої кампанії він висловлювався проти надання Україні зброї, пропонуючи себе в якості посередника між Україною та Росією, вочевидь намагаючись “підсидіти” президента Туреччини Реджепа Ердогана.
Проте, на думку аналітиків, все ще може змінитися. Адже вирішальною у відносинах з Ізраїлем є саме позиція США. Перебуваючи з візитом до України в п’ятницю, 4 листопада, радник Байдена з питань нацбезпеки Джейк Салліван запевнив, що США відмовлятимуться від перемовин із Росією, поки вона не забереться з України:
“Президент Байден чітко сказав, що провідний принцип його політики впродовж всього перебігу цього конфлікту – це “нічого про Україну без України”, і це зберігається”.
Щоправда, невідомо, чи розуміють у Вашингтоні та інших ключових західних столицях, що з такими режимами, як в Росії чи Ірані, неможливо домовитися в принципі. Вирішальною тут може стати позиція Китаю, який підтримує Росію, проте не готовий відкрито стати учасником нової “осі зла”, яку так відчайдушно прагне сформувати Путін. Поки що Пекін не готовий піти на такий крок. Красномовне цьому підтвердження – заява Сі Цзіньпіна під час зустрічі з канцлером Німеччиини Олафом Шольцем:
“Ядерної кризи в Євразії потрібно уникнути. Світова спільнота має докласти всіх зусиль, щоб сприяти мирному врегулюванню війни в Україні. При цьому застосування чи загроза застосування ядерної зброї мають бути відкинуті”.
Це, м’яко кажучи, не дуже хороший сигнал для Путіна напередодні саміту G20 на Балі 15-16 листопада, до якого різними засобами шантажу Путін хотів змусити Захід та Україну сісти за стіл переговорів.
За словами голови напряму “Регіональна безпека та дослідження конфліктів” Фонду демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва Марії Золкіної, наразі мова про два найбільш ймовірні сценарії російської тактики.
Перший – це збереження статус-кво із паралельним втягненням України в тимчасові переговори, щоб створити димову завісу розмов про врегулювання. Росія це робитиме, щоб виграти час, щоб зібрати достатньо сил для нового наступу. Тим паче, що мобілізація там не зупинилася, не дивлячись на офіційні заяви.
Другий – це втягнути Україну в довготривалі переговори, на кшталт нормандського формату чи Мінської тристоронньої контактної групи. Наразі це не пріоритет номер один для Росії. Але можуть з’явитися умови, які можуть спонукати Росію змінити позицію: це серйозна поразка Росії на фронті або набагато більші поставки Україні зброї, які можуть змінити баланс сил на полі бою.