У свіжому звіті відомий австрійський військовий експерт Том Купер проаналізував події на фронті.
Австрійський військовий експерт Том Купер, який регулярно аналізує ситуацію на фронті та відомий своїми іронічними замітками на адресу росіян, опублікував черговий звіт за 26 листопада.
ТСН.ua наводить переклад звіту Купера.
Всім привіт!
Як же мені розпочати цей огляд?
А, ну отак: війна – це пекло. Ось чому завжди найкраще – не починати нічого.
Це було просто нагадування для тих, які нарікають, що я не написав жодного зі своїх звітів/підсумків/оновлень за останні чотири дні.
Й оскільки я вже на цьому зупинився, то додам трохи розширене своє попередження: все, що ви нижче прочитаєте, залишається повністю на ваш страх і ризик, а я не буду нести жодної відповідальності за будь-яку шкоду, завдану вам логікою, думками, фактами – або сарказмом.
Стратегія
Через дев’ять місяців від початку цієї війни стає зрозуміло, яку колосальну помилку зробило НАТО, вважаючи, що ця війна рано чи пізно розв’яжеться сама по собі, і немає потреби посилювати спроможність України захищатися та перемогти РФ, негайно.
Тобто почали розуміти, що воювати задля прибутку, а не задля перемоги (як було в Афганістані, Іраку та кількох інших місцях) – це помилка.
Унаслідок останньої серії ракетного удару Суровікіна українська інфраструктура зазнала такої шкоди, що мільйони людей залишилися без світла, води та опалення — протягом кількох днів, при температурі від 0 до -5°C.
За іронією, принаймні з водою проблему можна вирішити: мешканці Києва, наприклад, збирають для цього сніг. Але як же з електрикою та теплом…?
Пряма причина – черговий потужний удар крилатими ракетами по українській енергосистемі та іншій інфраструктурі, завданий 23 листопада. За даними українських джерел, було задіяно до 10 бомбардувальників Ту-95МС, які випустили понад 70 крилатих ракет. Понад 50 останніх було збито українською ППО, але ті, що таки пройшли, знеструмили майже всю Україну та більшу частину сусідньої Молдови.
Крім того, від цієї атаки не лише вийшли з ладу електромережі, водопостачання та опалення, а й постраждали газовидобувні об’єкти Харківської області. Неважливо? Ну, а якщо ви не знаєте, що Україна покриває значну частину своїх потреб у газі за рахунок власного видобутку — то так, звичайно: “неважливо”…
Загалом, єдине, на що Суровікін поки не націлився, це величезні підземні сховища газу на заході України.
Крім негайних безпосередніх наслідків, повне знищення української інфраструктури буде мати довгострокові наслідки для національної економіки: вона й так значно скорочувалася лише через війну, але тепер скоротиться ще більше. Швидко поширюється безробіття. Десятки лікарень знищено, або частково зруйновано.
Тим часом “історією дня” стала стаття, за якою КНР (Китайська Народна Республіка) і США домовилися: китайці вимагали від США не дати Польщі постачати Україні МіГ-29 в обмін на те, що Путін і його посіпаки не використають ядерну зброю.
Хм я тільки читаю про те, що Пекін дуже-дуже стурбований 30-річними МіГ-29… Справді, хоча для багатьох це звучить “цілком правдоподібно”, для мене це звучить як нісенітниця. Принаймні я не зовсім впевнений, що це сталося саме так.
а) не впевнений, що це гарна ідея – піддаватися китайським ультиматумам;
б) якщо правда, то “досить цікаво” (якщо не сказати: соромно) спостерігати, як наші славетні політики поступаються режиму КНР, але не піддаються ідеї дати Україні змогу здобути вирішальну та швидку перемогу в цій війні.
“Ми повинні щось робити”
Ми на Заході робимо все можливе, щоб підтримати Україну, чи не так?
Ще одна тема з рубрики “треба щось робити (тільки в жодному разі не оте, що насправді треба, будь ласка)”: Шольц запропонував розгорнути одну з німецьких ЗРК PAC-2/3 у східній Польщі. Маємо захищати Польщу, тому Шольц і багато інших зараз вимагають, щоби система, про яку йдеться, захищала також і частину неба над західною Україною.
Але зачекайте, ситуація покращується: по-перше, Меркель тепер наполягає, що російське вторгнення в Україну “не було несподіванкою” (цікаво, чи вона консультувалася з директором BND (Bundesnachrichtendienst, федеральне розвідувальне бюро Німеччини – Ред.) перед тим, як зробити цю заяву?), а по-друге, навіть якщо (чи я повинен сказати коли?) німці розгорнуть будь-які ЗРК PAC-2/3 у Польщі або доставлять свої танки Leopard 2 до України, ніхто не сказав, що вони будуть придатними для використання.
Як і підозрювали кілька журналістів, так і виявилося: Міністерство оборони Німеччини забуло доставити запчастини для кількох Panzerhaubitze 2000, які вони надіслали в Україну, і це одна з головних причин, чому майже жодна з них зараз не в робочому стані. Звичайно, відповідь Міноборони Німеччини така: ми нічого про це не знаємо. Тому що кожен порядний бюрократ знає, що якщо він досить глибоко засуне голову в пісок, то нічого страшного не станеться.
Знову “війна — це пекло” — тепер і для німецьких бюрократів…
Але уряд Ріші Сунака виривається уперед і збирається врятувати ситуацію. Пишуть, що вони планують постачати гелікоптери Westland Sea King до України.
(зітхає)
Я знову не знаю, з чого почати, але дозвольте спробувати. Немає жодних сумнівів, що українці швидко навчаться обслуговувати та експлуатувати цей тип: Sea King — це 50-річна технологія.
Але ще питання: про який варіант ідеться? На фотографіях у цій статті зображено Sea King AEW.Mk 2. AEW означає “раннє попередження з повітря”. Як видно з цієї “великої сумки, що висить збоку гелікоптера”, ця версія оснащена оглядовим радаром Searchwater LAST і використовується для попередження про наближення ворожих літаків… або крилатих ракет.
На перший погляд, це звучить цілком логічно. Перше, про що можна подумати, це те, що ці вертольоти допомагатимуть захищати Україну від додаткових ударів російської авіації. Проблема: як і всі гелікоптери, Sea King AEW повільний — і він, незважаючи на великий розмір — і його легко виявити, коли його радар працює.
Крім того, радіус дії РЛС Searchwater набагато менший, ніж радіус дії ракети “повітря-повітря” Р-37М. Інакше кажучи: пілоти-перехоплювачі РФ із задоволенням вдарять по них із безпечної відстані.
Альтернативні ідеї варіюються від Commando (використовується для штурму) до “ванільного” Sea King HU.Mk 5s, який використовується для транспортних і комунальних цілей. Гадаю, що останній варіант нададуть найбільш імовірно. Варто зазначити: це одне з багатьох випадкових рішень, які лише додають проблем у питанні постачання запчастин для України. З цієї точки зору рішення Хорватії пожертвувати всі свої 14 Мі-17 Україні (зверніть увагу – Мі-17, без Мі-8, і це в обмін на надлишки Sikorsky UH-60 із США) мало сенс. Єдиним сюрпризом у цьому випадку є те, як то славетний президент Хорватії (і головнокомандувач збройними силами) Зоран Міланович не зіпсував цю ідею черговим своїм сміливим втручанням…
Загалом, підсумовуючи, можна сказати, що НАТО “продовжує вести цю війну” без плану. Без жодної ідеї, як це закінчити. Тому що, ви знаєте, ідея забезпечити Україну достатньою кількістю систем протиповітряної оборони, щоб захистити себе, одразу, а потім достатньою кількістю важкої зброї, щоб вигнати путінських загарбників з країни, швидко припинити війну, а отже, покласти край стражданням… Ні, це “цілком неможливо”: настільки, що ніхто на Заході ніколи б не подумав про це.
Повітряна війна
Російська авіація здійснює близько 150 вильотів на день, проте останнім часом удари по наземних цілях стали рідкістю – головним чином, через погану погоду. І ви знаєте, вся ця крилата “чудо-зброя” не так вже й добре воює, коли погана погода, а тут ще й їхні екіпажі зараз мають вкрай погану підготовку. Отож, Су-25 активно збивають, щойно вони затримаються над лінією фронту на кілька зайвих секунд.
Українська авіація скоротиться до десятка вильотів вертольотів на день. Щодо винищувачів, то вже навіть звичного числа в 12-16 ударних вильотів досягти не вдається. Це також через погану погоду, але й з інших причин, про які я напишу окремо.
Ще один сумний факт у зв’язку з цим: з’ясувалося, що 11 листопада в Донецькій області українські ВПС втратили Мі-8 456-ї бригади — разом з екіпажем, який складався з командира ескадрильї. Швидше за все, збитий російськими МіГ-31 або Су-35С ракетою “повітря-повітря” великої дальності Р-37М.
Я пишу “скоріш за все”, бо точної ситуації не знаю. Як завжди, українці про таке не кажуть, а “вишестоящі органи” в Москві також мовчать – вони ж давно знищили всю авіацію ЗСУ вже 14 чи 15 разів. Тим часом українці активно проникають за лінію фронту й звідти коригують артилерійські удари по російських ЗРК.
Іншими словами: життя російських ЗРК сьогодні дійсно непросте. Мало того, що по їхніх передбачуваних цілях дуже важко влучити, але ті “сатаністські ЛГБТ-кіборги на наркотиках” з іншого боку не дозволять їм втекти, навіть якщо вони сховані далеко за лінією фронту.
Битва за Донбас
Східна Україна сьогодні нагадує “море бруду”. Падає сніг, але ґрунт ще не промерз, тому бруд повсюди, від Сватового на півночі, через Бахмут аж до Донецька та Вугледара на півдні. І це глибока, липка грязь, яка ускладнює будь-який рух. Крім того, низька хмарність робить операції російських військових БПЛА майже неможливими, у свою чергу оголюючи всі слабкі сторони самого ядра російської військової сили: її артилерії.
Без БПЛА російським артиоеристам знову доводиться “лізти на того дуба, аби ліпше розгледіти ціль”. Ба більше, виявляється, за останні приблизно 10 років російські артилерійські системи не мали особливого розвитку… Десь відколи Путін прийшов до влади.
Район Сватового – без великих змін.
Українці потроху просуваються – росіяни лякаються, обстрілюють всю територію артилерією, потім все повторюється знову. Насправді, новина тижня, яка поступово проступає у Росії, полягає в тому, що ВСРФ втратили Макіївку в бою проти 80-ї десантно-штурмової бригади ЗСУ приблизно тиждень тому. Спершу йшлося про те, що цю “катастрофу” спричинили 11 перебіжчиків, але згодом виявилося, що весь 1823-й батальйон мобілізованих резервістів, приписаний до 150-тої мотострілецької дивізії відмовився воювати та втік з поля бою.
“Погано” — це не лише той факт, що весь батальйон утік, його позиції було втрачено, а резерви вкинули до бою, щоб завадити повному прориву лінії фронту, – а от що: всупереч численним українським повідомленням, які поширювалися раніше, видається, ніби тепер росіяни дійсно змушені застосовувати щось на кшталт “заградотрядів” – аби зупинити втечу військ першої лінії. Тепер вони справді стріляють по втікачах та застосовують подібні методи контролю власних військ.
До речі, Макіївка була місцем, де група з 12 російських військових намагалася здатися, потім один із них підійшов ззаду та відкрив вогонь по українських військових, які намагалися захопити тих, хто намагався здатися. Відео викликало нескінченні дискусії в Інтернеті (хоча ситуація була очевидною та абсолютно простою з самого початку). Але не переживайте: усі фани Путіна знають: це був навмисний військовий злочин “укронацистів”.
Мабуть “військовий злочин” – те, що українці захищаються від агресії Путіна, і не кажучи про знищення ще двох російських БТГ у тому зіткненні.
Бахмут. Після кількох днів перерви, Суровікін, вірний Путіну, цього тижня продовжив витрачати своє гарматне м’ясо на додаткові, абсолютно безглузді атаки.
Більша частина цього міста тим часом була повністю зруйнована постійними обстрілами та авіаударами; захисники тримаються без особливих проблем (справді, останнім часом ми отримуємо все більше відео з цього району); але дедалі більшою проблемою є забезепечення цивільних осіб, що залишилися там (включаючи до 300 дітей), їжею, водою, електрикою тощо.
Південніше російські штурми на північ і південь від Авдіївки, а також у трикутнику Павлівка-Вугледар-Мар’їнка минулого тижня не припинялися. Зараз не можна сказати напевно, хто контролює Павлівку.
Мені смішно читати коментарі, в яких російські військові “експерти” нарікають, що невеликі групи українських військових регулярно проникають через лінію фронту ВСРФ. От уже ці українці: діють з тактичною витонченістю, уникають лобових атак, проникають, поки не зруйнують ще одну російську позицію… Хіба вони не знають, що мають вишикуватися в акуратні ряди, відкрито, а потім дозволити росіянам легко вбити їх і програти цю війну за лічені дні.