Дмитро Фін – досвідчений боєць, який нині жартома називає себе військовим Робінзоном.
Історію свого щасливого порятунку він розповів “ФАКТАМ”, інформує Цензор.НЕТ.
Спільна група бійців Нацгвардії та ЗСУ отримала завдання зайняти певну висоту та провести розвідку на місцевості. Під час виконання другого завдання військових засікли та почали “крити”.
Фін удвох із командиром взводу 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади ЗСУ із позивним “Сократ” рятували пораненого побратима, коли сам отримав поранення.
“Спершу у праву руку. Я лівою рукою допомагаю тягнути пораненого. У правій – автомат наготові. І тут на моїх очах ствольна коробка автомата розлітається в друзки, випадає бойова пружина. Я бачу, що вказівний палець зависає нерухомо. Пряме влучання прямо у зброю! Тоді ще мені вдалось накласти собі турнікет. Потім важчезний удар по лобі. Наче кувалдою добряче гепнули. У очах помутніло. Як виявилось, куля влучила прямо у шолом. А по голові лише черкнула рикошетом. Але це були ще відносно легкі рани, тож ми далі тягнули побратима!
І ось ще влучання у ліву руку. Куля влучила у суглоб, перебивши його. Потім “промандрувала” тілом та вийшла наскрізь нижче ключиці. Ліва рука висне нерухомо. Добре, що мужній та холоднокровний “Сократ” наклав мені намертво турнікет. Так і врятував життя! Тягнути пораненого я вже не міг. І навіть сильний “Сократ” нас удвох вже б не витягнув… А навколо нас жорстокий бій. Кулі свистять, міни та гранати рвуться. Хлопці з лісу передають по рації, що дістатись до нас не можуть, бо ж обстріл. Ми у рацію чули, що ще одного нашого побратима поранено в обличчя”, – розповів боєць.
Він почав втрачати свідомість: “Я так само наче на мить закрив очі, а коли розплющив – навколо нікого. Ані “Сократа”, ані пораненого товариша. Де я, куди рухатись – не розумію. Підняти голову нема як – щоб не виявили та не розстріляли, наче в тирі. А навколо лише пшениця. Зброї у мене більше немає, лише ніж. Телефон із мапами місцевості у командира. Я добре розумів, що до своїх із такими пораненнями вже самотужки не дійду. Хоча б дістатись до позиції на височині. Тож навмання повз у західному напрямку. Аби дістатись до “штанів”. Добре, що на землі ще були де-не-де сліди військового взуття. Мабуть, наших хлопців, які відступали. І я орієнтувався за цими слідами”.
Фінові вдалося дістатись до посадки, які були йому вже більш-менш знайомі. Йому почали ввижатись військові, яких намагався дістатись для порятунку. Тепер вважає, що це дозволило не замерзнути. Також знайшов джерело рідини.
“У низовині цієї лісопосадки та ярку, куди я й дістався у своїх “мандрах” – болото, яке ще не висохло, – розповідає боєць. – І там у мочарах, глині та камінні – вода. Нарешті вода! Хай тепла, хай затухла. Я сьорбав її великими ковтками. Потім ще знайшов якийсь слід від військового черевика. Там теж краплини води. Саме завдяки цій воді я дещо поновив сили. Бо спрага не просто дошкуляла, вона палила мене вогнем. Усе тіло горіло. Ще намагався якось вибратись з того ярку. І знепритомнів та гепнувся додолу десь з триметрової висоти. Коли отямився, у грудях було дуже боляче. І знову відчув, що щось липке сочиться тілом. Згодом лікарі пояснили, що я добряче забив обидві легені. Рани кровили на тілі. І старі, і нові”.
Поранена ліва рука розбухла настільки, що у шпиталі не могли зняти військову куртку, а годинник просто в’ївся намертво у тіло.
“Чесно кажучи, я боявся лише одного – щоб не померти як собака десь в кущах. Аби ніхто з рідних не знав, де могила. Щоб знайшли лише лисиці, бродячі собаки та круки. Тому й наказував собі: повзи, рухайся, щоб жити. Ось так й повзав другої ночі, ще холоднішої. Знову щоб не замерзнути… Але сил ставало усе менше. Чесно кажучи, вже передчував найгірше. Шкодував за батьками, дружиною, пацанами… Але я вирішив боротись до останнього подиху”, – констатує Фін.
На другий ранок його знайшли розвідники 80-ї десантно-штурмової бригади, які обстежували місце нещодавнього бою. Фото опублікував у фейсбуці Max Bugel 25 травня.
Десантники надали першу допомогу, вкололи знеболювальне. Евакуацію ускладнювали обстріли.
“Вже згодом я дізнався, що “Сократ”, на жаль, під час того бою таки загинув. А от перший поранений товариш, якого я теж рятував, — вижив! Теж поневірявся лісами й посадками у пошуках наших хлопців. Але таки знайшов, вийшовши пішки до села та автодороги”, – розповів Фін.
Бійцю ампутували ліву руку та прострілений палець на правій. У легенях почав розвиватись пневмоторакс, а від вживання болотної води – проблеми із нирками. Попереду – не одна операція.
“Що допомогло вижити? Диво, Божа ласка, сила волі, загартованість організму, витримка та віра. Чи був це подвиг? Я просто робив усе, аби вижити! Про усю цю історію я скажу коротко. В кіно подібні пригоди завжди героїчно-романтизовані й пафосні. А у житті усе набагато прозаїчніше, важче та й трагічніше”, – вказав Фін.
Допомогти Дмитрові можна за наступними реквізитами: 5 375 411 501 243 203 Ірина Фінашина, дружина Дмитра
5167803050806574 Олена Нечай, мама Дмитра
