Схоже, що в Кремлі відчувають дух поразки, що невпинно наближається.
Скандальновідоме відео “мотиваційного” спічу кухаря Путіна та негласного очільника ПВК “Вагнер” Євгена Пригожина до зеків в одній із російських в’язниць, де він закликає йти на війну й вбивати українців, схоже не спрацювало, як і формування сумнозвісного вже четвертого резервного російського армійського корпусу з тих самих зеків.
Після нищівної поразки на Харківщині, оборона російських окупаційних військ сиплеться просто на очах. Путін катастрофічно боїться оголосити війну та загальну мобілізацію, тому там надумали використати стару тактику – влаштувати фейкові “референдуми” на окупованих частинах Луганщини та Донеччини.
У Держдумі заявляють, що ці “референдуми” відбудуться вже цієї осені. З одного боку, це “запрошення” Путіна до перемовин через шантаж і примус. З іншого боку, спроба повторити так званий “кримський сценарій” із входженням українських окупованих територій до складу Росії, щоб потім шантажувати світ застосуванням ядерної зброї, якщо ЗСУ почнуть відвойовувати свою ж землю.
Про те, чого чекати від Росії після блискавичного бліцкригу ЗСУ на Харківщині, страхи США та умови перемоги Україні ТСН.ua розпитав у колишнього помічника міністра оборони США зі справ міжнародної безпеки та колишнього заступника генсека НАТО Александра Вершбоу.
– Скільки ще триватиме ця війна після катастрофічної поразки російської армії на Харківщині?
– Увесь світ був вражений драматичними досягненнями ЗСУ за останні два тижні та поразкою, яку вони завдали Росії в битві за Харків. Ідея про те, що війна може закінчитися повною перемогою України не здається такою надуманою, як це було, коли починалося російське вторгнення 24 лютого. Якщо Україна зможе утримати ініціативу та повернути все більше окупованих територій, поразка Росії є не лише можливою, а й імовірною.
Але війна далека від завершення і, ймовірно, триватиме до 2023 року. Путін залишається непохитним і не демонструє жодних ознак відмови від початкових військових цілей Росії. Незважаючи на колосальні втрати Росії на полі бою, її матеріально-технічні невдачі та падіння морального духу її військ, Росія все ще має значні сили та техніку, які вона може використати, намагаючись відіграти деякі здобутки Києва та консолідувати контроль над Донбасом. Крім того, російські лідери без вагань використовують далекобійну артилерію та ракети, щоб тероризувати українське населення та нищити цивільну інфраструктуру в якості помсти за принизливу поразку в Харкові. Політична підтримка війни в Росії залишається стабільною.
Потрібно буде ще багато українських перемог, перш ніж Путін відчує тиск, щоб припинити війну, і шукатиме вихід шляхом переговорів.
– Чому США досі блокують надання Україні авіації й далекобійних ракет? Що стоїть за цією позицією?
– Від початку війни Адміністрація Байдена намагалася знайти баланс між, з одного боку, наданням Україні військових інструментів, необхідних для перемоги над Росією, та, з іншого боку, зменшенням ризику ескалації з боку Росії. Як і багато спостерігачів, я стурбований тим, що Адміністрація виявилася надто стала на бік обережності, надавши види та кількість озброєння (Україні – ред.), щоб забезпечити ситуацію глухого кута, і недостатньо для того, щоб Україна перемогла.
Ця стриманість затримала надання (Україні – ред.) винищувачів, таких як польські МіГ-29, і більш досконалої ППО на початку війни, яка могла б дозволити Україні “закрити небо”, не вимагаючи від НАТО встановлення забороненої для польотів зони.
Відтоді ситуація дещо покращилася. Починаючи з червня, українці отримують від США та інших союзників більш високоточні РСЗВ великої дальності, в тому числі відомі широкому загалу системи HIMARS. Це дозволило знищити десятки російських складів боєприпасів і командних пунктів за лінією фронту, створивши умови для контрнаступу на півдні та півночі.
Однак не зрозуміло, чи достатньо HIMARS чи іншої важкої зброї для України, щоб закріпити останні досягнення та відвоювати більше території до настання зими. США рухалися надто повільно, щоб відновити виробництво HIMARS та інших систем, які потрібні не лише українським силам, а й для того, щоб поповнити (запаси – ред.) інших союзників по НАТО, які передали Києву радянські системи зі своїх запасів.
Ще більше занепокоєння викликає небажання США надати Україні боєприпаси великої дальності, такі як ATACMS, навіть незважаючи на те, що Україна виконала запити США не використовувати надану США зброю для ударів по цілях на території Росії. ATACMS дозволить Україні завдавати ударів по військових цілях будь-де в Україні, враховуючи Крим, і прискорить остаточну поразку росіян.
– Що буде з Росією та Путіним особисто? Ви вірите в розпад Росії? Яка стратегія США щодо Росії?
– Росія, швидше за все, перегрупує свої сили якомога краще, як тільки зможе, з метою стабілізації поля бою, намагаючись скасувати принаймні деякі нещодавні досягнення України та консолідувати контроль над Донбасом. На Путіна зростає тиск з боку прихильників жорсткої лінії з метою посилення конфлікту, враховуючи загальну мобілізацію. Однак я вважаю, що він продовжуватиме опиратися цьому кроку, бо це може спровокувати громадську опозицію війні, поки що незначну, але яка зрештою може поставити під загрозу контроль над владою Путіна.
Путін все ще сподівається, що російський енергетичний шантаж підірве європейську підтримку санкцій з настанням зими, і що США та їхні союзники втомляться від тягаря озброєння України перед обличчям російських загроз ескалації. Однак Путін недооцінив єдність союзників на початку вторгнення, і, швидше за все, він знову помилиться.
– Що США вважають перемогою України? Чи потрібно сідати з Путіним за стіл переговорів, якщо ЗСУ вийдуть до умовних “кордонів” 24 лютого?
– Саме українці ведуть бойові дії, і тому Україна, а не США, вирішуватиме, що є перемогою, та коли настав час для переговорів. Перемоги, ймовірно, буде досягнуто, коли Україна відновить контроль над більшістю або всіма окупованими територіями, і коли Росія більше не матиме можливостей і політичної волі продовжувати війну. Чим ближче обидві сторони наближатимуться до цього моменту, тим більшими будуть важелі впливу України на переговори щодо укладення мирної угоди чи припинення вогню на умовах, прийнятних для українського народу.
З угодою чи без неї, Україні знадобляться юридично зобов’язуючі гарантії безпеки від західних союзників України, щоб гарантувати, що Росія не вторгнеться втретє. Членство в НАТО було б найкращим варіантом, але якщо союзники ще не готові надати Києву гарантії за статтею 5, тоді наступною найкращою гарантією може стати змодельована на основі оборонних відносин США та Ізраїлю. Під цим я маю на увазі довгострокове зобов’язання США та інших союзників щодо озброєння, підготовки та оснащення ЗСУ до рівня, достатнього для стримування або перемоги над будь-якою новою російською агресією. Це інституціоналізує підтримку, яку зараз Україна отримує на ситуаційній основі, і продовжуватиметься протягом кількох років – допоки у Росії є лідери з імперськими, реваншистськими та геноцидними амбіціями щодо України.