Масштабний ракетний обстріл міста Дніпро, що стався 14 січня, забрав чимало життів. Випадковою жертвою російського тероризму стала волонтерка Ірина Саламатенко. Син загиблої написав останній зворушливий лист про смерть своєї мами.
Про це повідомив чоловік Ірини Саламатенко Ігор на її сторінці у Facebook. Уцілілий телефон загиблої віддали її сім’ї у лікарні.
Ірина стала випадковою жертвою, адже в момент прильоту вона проходила в арці будинку, що стало для неї фатальним. Жінка була поранена уламками та померла в лікарні.
Як повідомив чоловік Ірини, у нього немає власних акаунтів у соціальних мережах, тому він написав ці слова у Facebook загиблої дружини.
“Вчора ми попрощалися і провели в останню путь нашу красуню. Наш син Ігор (так, він теж Ігор) самостійно написав листа мамі та всім, хто зміг прийти на прощання. Я не виправив жодного слова. Це його текст, який я з його дозволу опублікую на її пам’ять та на її честь”, – повідомив він.
Син Ірини Ігор присвятив ці рядки загиблій матері.
“…Неможливо передати словами, наскільки це величезна трагедія для нашої родини, для нашого району, для нашого міста, для мене… Моя мама була найпрекраснішою, найкрасивішою, найрозумнішою і найдобрішою дівчиною, яку я коли-небудь знав. Таку людину, як моя матуся, просто неможливо описати словами, немає таких філософів, які змогли б підібрати такі слова, немає таких словників, які могли б містити ті слова, які підходять до її доброти, характеру та душі, як каже мій тато – “Вона була унікальна…” І вона, дійсно, була просто ідеальна у всьому… Ми любили маму до нескінченності, і будемо любити, її посмішка змушувала посміхатися інших, її теплі слова змушував відчувати це тепло в грудях, а її краса та зовнішність зачаровувала погляд…” – написав Ігор.
Як додав хлопчик, Ірина була стоматологом та волонтером – вона допомагала українському народу боротися за свою свободу.
“Наганяє чорноти і така трагічна смерть, яка сталася з провини цих бункерних вир*дків, яких ми ніколи не пробачимо і будемо проклинати до кінця часів усією родиною, усією Україною… Тим не менш, я щасливий за маму, що за її, на превеликий жаль, таке коротке життя, вона жила в усіх існуючих у світі барвах, ми всією сім’єю часто подорожували, любили та любитимемо одне одного, разом обіймалися, сміялися, плакали, завжди були разом, незважаючи на обставини та фізичну відстань між нами, ми завжди були, є і будемо однією і міцною родиною, нехай ми тепер не можемо побачити маму в нашій квартирі, почути її прекрасний ангельський голос, не можемо поїсти мамин найсмачніший борщик, якому могли позаздрити всі кухарі світу, тепер я не зможу почути її вічні “застели ліжко” та “почисть зуби”, я не можу написати їй, що в мене болить голова, й запитати, які таблетки випити, щоб полегшало, але вона залишилася з нами, вона нікуди не пішла, я впевнений що мама, прямо зараз, у цьому залі, стоїть поруч зі мною і міцно обіймає, я відчуваю її любов, її теплоту, її турботу, я знаю, що вона пишається мною, пишається татом, пишається всіма нами, і я робитиму все, щоб спостерігаючи збоку, Ірочка продовжувала мною пишатися, вона була моїм життям, і залишилася моїм життям, нашим життям, вона поряд із нами, і всередині нас, і ми ніколи не забудемо маму, ми будемо любити її до кінця часів, доки не возз’єднаємося знову на м’яких та пухнастих хмарах. Я люблю тебе, спи спокійно, моє янголятко…” – написав син Ірини.
